ВІЗУАЛЬНА (ЗОРОВА) ПОЕЗІЯ СЬОГОДНІ (М. МІРОШНИЧЕНКО, В. ЖЕНЧЕНКО, М. САРМА-СОКОЛОВСЬКИЙ, А. МОЙСІЄНКО)

Мета:   ознайомити учнів з особливостями візуальної (зо­рової) поезії на сучасному етапі, стисло охаракте­ризувати життєвий і творчий шляхи представників такого мистецтва та проаналізувати їх твори; розви­вати вміння пояснювати власне розуміння взірців зорової поезії, витрактовувати їхній ідейно-образ­ний зміст; раціонально використовувати навчальний час; виховувати почуття пошани до митців-творців візуальної (зорової поезії), їх авторської уяви, фан­тазії, думок, почуттів. Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрети М. Мірошниченка, В. Женченка, М. Сарми- Соколовського, А.Мойсієнка, ілюстрації до їх творів, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГУРОКУ

Організаційний момент.

Емоційна готовність учнів до уроку

Актуалізація опорних знань

Бесіда за питаннями

• Під впливом яких чинників письменники створюють власні шедеври поетичного мистецтва?

За допомогою чого читач уявляє те, про що йдеться мова у творі?

Дайте визначення курйозному віршу як жанру художньої лі­тератури. Чим такі поетичні твори відрізняються від інших? (Курйозний (від фр. сигіеих — цікавий, дивовижний) — тут: кумедне сполучення слів, незвичайна побудова речень. Правила створення таких віршів посідали значне місце у шкільних по­етиках і на уроках. Незвичайність їх була в зовнішньому ви­гляді, причому про зміст автори не дуже дбали. У XVIII ст. існувало багато видів таких віршованих структур. Так, у тек­сті фігурного вірша рядки різної довжини розміщувалися в формі чаші, зірки, хреста, м'яча тощо. У творах виду «рак» добира­лися такі слова, щоб під час читання кожного рядка зліва на­право й навпаки виходив той самий текст. В азбучному вірші кожне слово починалося з наступної літери алфавіту. Великою популярністю користувалися акровірши, е яких ім'я автора або того, кому твір адресувався, складалося з початкових літер кожного рядка, якщо читати їх згори вниз. Цей різновид кур­йозного вірша використовується і тепер, зокрема в загадках)

У чому полягало значення таких творів для учнів тогочасної школи? (Написання курйозних віршів було поетичним шту­карством, але воно сприяло розвитку кмітливості, винахідли­вості учнів, допомагало їм оволодіти віршовою майстерністю. Великим успіхом користувалися такі твори в тогочасного не­вибагливого читача, охоче переписувалися і поширювалися)

Через що такі види поезій були вилучені із шкільних підруч­ників поч. XVIII ст. (За штучність, беззмістовність і фор­малізм)

ііі. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

Краще один раз побачити, ніж сім разів почути.

Народне прислів'я

1. Вступне слово вчителя

Будь-яка творча діяльність завжди пов'язана з пошуками но­вих виражальних засобів і форм. Щоб вплинути на читача, зди­вувати, вразити його уяву, митці слова часто зверталися до ху­дожніх експериментів. В українській поезії до експериментальних явищ належать візуальні (зорові твори). їх нерідко визначають також як фігурні вірші. Візуальна (зорова) поезія — вірші, які поєднують зорові й літературні елементи в одне художнє ціле.

2. Загальна характеристика зорової поезії 2.1. Суть поняття.

Зорова поезія, поезомалярство, візуальна поезія (від лат. visualis — зоровий та гр. poesys — творення) — семантичний вид мистецтва, котрий надає текстовому символу (літері, слову, знаку, реченню) візуальне трактування через специфічне його розміщення у зображенні або об'єкті.

Суть зорової поезії полягає в тому, що зовнішня зорова форма поетичного тексту не лише фіксує усну (звукову) форму, а й разом з нею утворює естетичну єдність, а також може мати цілком са­модостатній зміст, бо надає твору додаткової поетичної енергії.

Будучи синтетичним утворенням, зорова поезія різною мірою поєднує літературні й зорові елементи, на основі чого виникають її різновиди.

2.2.3. З історії походження цього літературного жанру.

Термін «зорова поезія» (visual poetry) з'являється десь у XIX ст.

Перші зразки зорової поезії відомі з античної літератури (Фест- ський диск, 1700 р. до н. е.; Вавілонський акровірш, акровіршеві псалми). Значний вплив настановлення зорової поезії мали тео­ретичні принципи Симоніда («малюнок є німа поезія, а поезія — промовистий малюнок»), перефразований Горацієм як «малюнок та сама поезія». Більш традиційною зорова поезія стає від IV ст. до н.е. у творчості таких авторів, як Сіміас Родоський (фігурні вірші у вигляді сокири, яйця, крил), Теокріт (сірінга), Досіад (ві­втар), Безантіній (вівтар). Зорові форми в поезії Середньовіччя набирають більш абстрактних ознак, цілком відповідаючи суті християнської релігії, що зверталася до сил невидимих, недо­сяжних, до Бога (вірш — квадрат, виділений вірш).

Становлення зорової поезії в багатьох європейських літерату­рах припадає на період Відродження. Однак найсприятливішим ґрунтом стало бароко з його особливою увагою до форми, синтезу, універсальності, декоративності, консептизму та ін. Зорова пое­зія у двох її видах — курйозній та емблематичній — залучалася до латиномовних поетик, що вивчалися у вищих навчальних за­кладах Європи. Крім релігійних, зорові образи виникали з по­всякденного життя (меч, прапор, спис, амфора, гаманець, де­рево, зірка, глобус), на тему кохання (серце, троянда, весільний келих), увічнення пам'яті (піраміда, колона), присвяти на якусь подію, прославляння людських чеснот та ін.

Хоч елементи зорової поезії з'явилися вже в літературі Ки­ївської Русі (декоративне оформлення літер, фігурний текст, на­писи на предметах), проте як цілісне явище почала формуватися від другої половини XVI ст. у творчості багатьох авторів (Г. Чуй, С. Беринда, Лазар Баранович, Д. Туптало, А. Кальнофойський, М. Довголевський, Г. Сковорода та ін.). Найбільший внесок зробив І. Величковський, який у збірці «Млеко...» (1691) теоретично об­ґрунтував функціонування зорової поезії і подав приклади більш як 20 жанрів (фігурний, узгоджений, співвідносний, онограматичний, квадратний, числовий вірш, вірш-лабіринт, ракові вірші та ін.)

Наступний етап у розвитку зорової поезії пов'язаний із модер­ними напрямками в мистецтві на початку XX ст.— футуризмом, дадаїзмом, сюрреалізмом. їхні представники, часто заперечуючи традиційні засоби версифікації, шукали нові засоби художнього відтворення і надавали значної уваги зоровій поезії (використання різних кольорів, шрифтів, математичних чисел, знаків тощо). Найпомітніший внесок зробив французький поет Г. Аполлінер, видавши книгу «Каліграми» (1918). В українській літературі цього періоду зорова поезія проявилась у творчості футуристів, лідер яких М. Семенко видав дві збірки «поезомалярств» — «Ка- блепоема за океан» (1920-1921) і «Моя мозаїка» (1922); А. Чу­жий зробив спробу використати зорові елементи в прозовому творі («Ведмідь полює за сонцем», 1927-1928). Новий міжнародний рух зорової поезії, що виник у середині 1950-х років, дістав на­зву «конкретна поезія». Будучи в основі своїй поєднанням тек­стової і графічної форм, конкретна поезія продовжила відхід від традиційної поетики до зосередження на мовному матеріалі, про­сторовому співвідношенні, динаміці статичного тексту. Від 1960-х років вона продовжує традицію у творчості поетів як української діаспори (3. Бережан, Л. Госейко, Я. Балан), так і материкових поетів (М. Мірошниченко, В. Трубай, М. Король, Волхв Слово- вежа, М. Луговик, В. Мельник, А. Мойсієнко, В. Лучук, І. Лу- чук, Н. Гончар, І. Іов та ін.). З 1998 року видається часопис зо­рової поезії та поезографічного мистецтва «Зрима рима».

2.3. Передумови виникнення зорової поезії:

природна естетична потреба у поєднанні літературних та зо­рових елементів;

візантійсько-південнослов'янський вплив і пов'язані з ним тради­ції орнаментики, використання різних зорових форм при оформ­ленні книг і, можливо, конкретні зразки зорових поезій;

греко-латинський вплив, який дав основний поштовх станов­ленню зорової поезії, принісши вже досить вироблену поетичну теорію, підкреслену конкретними творами;

такі стильові особливості бароко, як формальна вишуканість, наочність, декоративність, панегіризм.

На цей час існує приблизно 38 жанрів зорової поезії.

2.4. Види візуальних мистецтв:

продукція кінематографа та телебачення;

інтернетне відеорозмаїття;

образотворче мистецтво (малярство, графіка, пластика);

література (зорова, графічна, фігурна поезія, візіопоезія, по- езографіка, поезографія, зорослов).

3. Опрацювання матеріалу про життя і творчість представників сучасної візуальної поезії

3.1. В. Женченко «Стогін».

Біографічні відомості.

Народився Віктор Васильович Женченко 11 жовтня 1936 р. в селі Оболонь, тепер Семенівського р-ну на Полтавщині, у сім'ї сільського вчителя. Після закінчення середньої школи навчався в Харківській державній консерваторії на вокальному факультеті, яку закінчив у 1960 році. Скоро став відомим оперним та камер­ним співцем (бас). Працював солістом Донецького театру опери та балету, Великого театру опери та балету ім. Алішера Навої у Таш- кенті, де виконував провідні басові партії в операх вітчизняної і зарубіжної класики, як от: «Наталка Полтавка» М. Лисенка (Ви­борний), «Фауст» Гуно (Мефістофель), «Князь Ігор» Бородіна (хан Кончак, князь Галицький), «Моцарт і Сальєрі» Римського-Корса- кова (Сальєрі) тощо. Потім працював у Національній філармонії України — багато хто знає, що саме В. Женченко був першим ви­конавцем таких популярних солоспівів, як «Летять, ніби чайки», «Подай крилята», «Озовись, не мовчи», «Сміються, плачуть со­лов'ї», «Мелодія» («Заболю, затужу...»), «Димить туман...». 1975 р.— член Національної спілки письменників України. Сьогодні В. Женченко — заслужений діяч мистецтв України, заслужений артист України, лауреат літературної премії А. Ма­лишка, кавалер орденів Святого Рівноапостольного Князя Воло­димира Великого, Святого Архистратига Михаїла.

Нині митець працює в апараті Українського фонду культури.

Творчий доробок письменника.

Автор поетичних збірок «Струна» (1971),»Батькова скрипка» (1974), «Сонячний бік вулиці» (1980), «У сяйві тополиних грацій» (1983, «Молодь»), «Яринчин віночок» (1984, «Веселка»), «Поезії» (1986, «Дніпро»), «Зневаж свій страх» (1997, «Український пись­менник»), «Зорова поезія» (2000, «Зерна», Париж — Цвікау), «Спрага на двох» (2001, Парламентське видавництво); також пе­рекладів з узбецької мови — «Пісні Узбекистану» (1972, «Му­зична Україна»), «Повісті» X. Назіра (1975, «Веселка»), повість «Пригоди Турткоза» С. Аиарбаєва (1984, «Веселка»), окремі твори Зульфії, Сайяра, М. Бабаева, Е. Вахідова, А. Ібодінова, JI. Мах­мудова; з казахської — повість «Удвох із батьком» К. Найман- баєва (1983, «Веселка»), деякі твори Б. Момиш-Ули, М. Сунде- това та ін. В. Женченко є упорядником та одним із перекладачів антології сучасної хорватської воєнної лірики «У цей страшний час» (1990, «Молодь»). Окремі переклади здійснив з татарської, кримськотатарської, білоруської, російської, азербайджанської, латвійської та інших мов.

Додаткові відомості про митця.

Женченко-поет добре знає ціну життя (далося взнаки голод­не воєнне дитинство, сирітське повоєння), ціну образного слова, уміє шанувати і культивувати як традицію, так і модерн. Він із вдячністю говорить про своїх літературних побратимів О. Ав- рамчука, Б. Олійника, О. Дмитренка, С. Зінчука, П. Засенка, В. Віденка — це вони стали для нього, молодого фахівця з кон­серваторською освітою, першою філологічною академію. З вели­ким пієтетом згадує В. Женченко про виняткової душі літературо­знавця JI. Коваленка, який свого часу щиро привітав і підтри­мав його поетичний дебют. Поезія супроводжувала його під час гастрольних поїздок близькими і далекими дорогами. З'явилися вірші про Веймар і Париж, Ригу й Юрмалу, Урал і Чукотку, Са­марканд і Соловецькі острови.

«Стогін».

Сприйняття змісту зорової поезії.

Тема: відтворення суму митця з приводу байдужого став­лення сучасників до героїчного минулого нації.

/дея:заклик-звертання              до «соннихсучасників» шанувати героїчні здобутки нашого народу, його «сиву славу».

Основна думка: без минулого немає майбутнього, сучасне покоління має знати свою історію, її видатних осіб.

Особливості назви і побудови твору.

Кожне слово, а їх у творі 12, починається на букву «С». Сто­гін — свого роду голос із минулого, коли лунали звуки від схреще­них мечів і сабель, лилась кров, страждав у неволі наш народ.

За допомогою чотирьох козацьких шабель поет утворив літеру «С» (сама шабля також за формою схожа на цю літеру), на шаб­лях викарбувано слова, які також починаються буквою «С».

Використавши таку алітерацію, яка асоціативно викликає в уяві читачів свист шаблі, стогін і страждання полеглих, поет намагається догукатися до сучасних синів і дочок України, на­гадати їм про славне козацьке минуле нашої держави.

Художні засоби: епітети— «спраглі степи», «сива слава», «ситі сонні сучасники»; метафора: «стогне слава».

Робота над змістом твору. Бесіда за питаннями.

Чому минуле, на думку В. Женченка,— це стогін слави?

Які здобутки мають українці, отримавши незалежність? Чим вони мають пишатися?

Що уособлює степ? Як він асоціюється із козацькою вольни­цею?

Як наш народ упродовж багатьох століть намагався виборю­вати власні права, здобувати славу?

Над чим змушує призадуматися поет читача своїм твором?

Які слова поезії є ключовими? Як вони пов'язані із зоровими елементами твору?

Чому В. Женченко називає сучасників сонними? Це звинува­чення чи сміх?

Чим пояснити те, що митець словниковий зміст твору розміс­тив на малюнку?

Творча майстерня учня.

Складіть асоціативний портрет поняття «стогін» (Робота у малих групах).

Протяжний звук; Відлуння з минулого; Жага повідати щось важливе; Небажання виявитися забутим; Обов'язок почути цей звук кожним сучасним громадянином.

3.2. А. Мойсієнко. Паліндром «Хижих мечем мирим».

Біографічні відомості.

Мойсієнко Анатолій Кирилович народився 09.07.1948 р в селі Бурівка Городнянського району на Чернігівщині. Закінчив фі­лологічний факультет Ніжинського державного педінституту ім. М. Гоголя (1971). Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри сучасної української мови Київського національного уні­верситету ім. Т. Шевченка. Автор низку досліджень з філології.

Творчий доробок митця.

Опублікував поетичні збірки «Приємлю» (1986), «Сонети і вер­лібри» (1996, 1998), «Шахопоезія (1997), «Сім струн» (1998), «Віче мечів» (1999), «Нові поезії» (2000), «Спалені камені» (2003), «Мене любов'ю засвітили скрипки» (2006). Вірші А. Мойсієнка пе­рекладалися німецькою, англійською, російською, білоруською,
польською, угорською, румунською мовами. Виступає також як перекладач з німецької та слов'янських мов. Упорядник дво­томної антології «Золотий гомін: українська поезія світу» (1991, 1997), антології різномовної поезії України «На нашій, на своїй землі» в трьох книгах (1995, 1996). Член Національної Спілки письменників України (1988), один із засновників гурту поетів- паліндромістів «Геракліт» (1991). Лауреат літературних премій «Благовіст» (2000), ім. Бориса Нечерди (2001), ім. Івана Коше- лівця (2004).

Особливості творчої майстерності А. Мойсієнка.

Наявність духовного зв'язку візуальної поезії митця з баро­ковими українськими поетами, зокрема І. Величковським, до творчості якого не раз звертався поет.

Його поезія відкриває унікальні можливості пізнання естетичної, зображальної, змістової, звукової цілісності поетичного твору.

Не терпить митець словесних штампів, образних кліше, ме­тафоричних стереотипів, а надто не любить «напоротися» на звиклі, старі класичні рими.

М. Жулинський: «Душа А. Мойсієнка вразливо споєна ніж­ністю і прагне дати квітці відчути своє цвітіння, а яблукові зро­зуміти власну достиглість».

Паліндром «Хижих мечем мирим».

Осмислення твору.

Тема: візуальне відтворення прагнення митця за допомо­гою меча захиститися від будь-яких хижаків.

Ідея: возвеличення мужності, сили волі, віри у силу пере­моги над ворогом; добра над злом.

Основна думка: хто ступить на рідну землю з мечем, той від нього і загине.

Жанр: візуальна поезія, паліндром.

Паліндром (рак літеральний) — вірш, рядки якого можуть чи­татися однаково зліва направо і навпаки, при цьому зміст тексту залишатиметься незмінним.

Особливості назви твору.

Три слова, знайдені поетом, несуть у собі глибокий смисл — вони нагадують нашим хижим недоброзичливцям, що на їхні за­зіхання ми можемо відповісти мечем, тобто постояти за себе.

Опрацювання змісту твору. Бесіда за питаннями.

Уважно розгляньте малюнок. Які асоціації він у вас викликає?

Що прагнув письменник відтворити у цій візуальній поезії?

Кого митець розумів під хижаками?

Чому він пропонує проти них застосовувати меч?

Поясніть фразу «мирити мечем».

Що уособлює меч А. Мойсієнка? З чим це пов'язано?

3.3. М. Мірошниченко.

3.3.1. Біографічні відомості.

Микола Миколайович народився 1 січня 1947 року в багато­дітній селянській родині на мальовничій Біловодській землі, що на Луганщині.

1968 року закінчив відділ української філології Луганського педагогічного інституту ім. Т. Шевченка. Учителював на Запо­рожжі та Київщині.

1976 року, за рекомендацією управління Спілки письменників України, виїхав на два роки (1976-1978) до Баку вивчати азербай­джанську мову, а у 1994 р.— в Стамбулі вивчав турецьку. Займався журналістикою. 16 років працював кореспондентом відділу брат­ніх і зарубіжних літератур тижневика «Літературна Україна».

Працював заступником начальника прес-служби Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Член Національної спілки письменників України.

Друкувався з 1967 р. Перекладач з азербайджанської, турець­кої та кримськотатарської.

Найпослідовніший український поет-конкретист. Свідомо прагне перенести на український ґрунт рідкісні форми східної поезії (рубаї, газель, пантун, мухтамілат, мураба).

«Голінний ентузіаст рака літературного» (цикл «В сузір'ї Рака»), один із засновників групи паліндромістів «Геракліт». Учасник Міжнародної конференції «EyeRhymes» (Едмонтон, Аль- бертський університет, 1997), співзасновник Світової Асоціації візуального мовлення.

У М. Мірошниченка за його життя вийшло лише дві збірки власних поезій «Рік-осокир» (1984) та «Око» (1985), проте це вже були вельми зрілі й надзвичайно потужні поезії. На преве­ликий жаль, через несподівану смертельну хворобу поет не встиг видати майже підготовлений ним двотомник власних поезій, які здебільшого ще ніде не друкувалися, а також до кінця упоряд­кувати антологію турецької поезії.

7 липня 2009 року пішов передчасно у Вічність талановитий український поет, перекладач, літературний критик, упорядник та співупорядник (разом із Юносом Кандимом) багатьох збірок кримськотатарської прози та поезії, азербайджанської поезії, лау­реат премії ім. М. Рильського.

Творча діяльність митця.

В 1994 році у Стамбулі вдосконалював знання турецької мов та вивчав грецьку. Тож, фаховий знавець тюркських мов, М. Мі­рошниченко багато працював як перекладач поезій із кримсько­татарської, азербайджанської та турецької. Щаслива доля звела його з талановитим кримськотатарським поетом Юнусом Кан- димом, з яким за два роки спільної роботи підготували й ви­дали фундаментальну працю «Окрушпна сонця» (2003) — збірку кримськотатарської поезії білінгвом, що охоплює величезний іс­торичний шар — ХІІІ-ХХ століття. Згодом виходить ще одна їхня титанічна спільна праця кримськотатарською і українською мовами — «Молитва ластівок» (2005), антологія кримськотатар­ської прози XIV-XX століть у двох томах. Слід принагідно за­значити, що ще раніше поет переклав розділ «Кримськотатар­ські поети», який увійшов до двотомної «Антології української поезії» (1995). М. Мірошниченко видав також збірку кримсько­татарських поезій «Брама сходу» (2004) у власному перекладі. А у 2006 році побачила світ двотомна «Антологія азербайджан­ської поезії», яку також упорядкував поет і де є багато перлин у його чудовому перекладі.

Слово для поета й перекладача М. Мірошниченка — пластич­ний матеріал у його руках. Микола — прихильник використання класичних жанрових форм у поезії. Він майстерно оперує поетич­ними фігурами, давно призабутими. Немов якусь екзотичну рос­лину, намагається прищепити в саду української поезії форми, зразки яких навіть у самій східній поезії рідко трапляються. Деякі приживаються, а деякі просто гинуть. І тепер ми можемо зустріти в українській поезії рубаї, мураба, кошму і газелі, що добре тут укоренились. Тут ми також можемо зустріти рідкісну поетичну форму літератур Близького та Середнього Сходу — мух- тамілат. З азербайджанської літератури в свою М. Мірошниченко приніс тонку поетичну форму «додагдеймез». Власними палін­дромами і візуальними варіантами він шокував не лише ша­нувальників поезії, а й навіть літературознавців, літературних критиків.

Про М. Мірошниченка.

М. Сарма-Соколовський: «Він хоче обернути / акваріум своєї поезії / на Чорне море / а письмовий стіл / на державу / крим­ських татар / а я кажу / поможи йому Боже!/»

Юнус Кандим: «Микола — чудова людина і дуже талановитий перекладач. До того ж він — ще й прекрасний поет. А в прекрас­них поетів свій світ, своє світовідчуття, світосприйняття.

3.3.4. «Фенікс-nmax із земель руських».

Сприйняття твору, стислий коментар його змісту.

Тема: зображення птаха як символу відродження і без­смертя.

Ідея: возвеличення невмирущості, пам'яті, птаха, який прагне воскресити аби присвятити своє життя на благо інших, виявляючи при цьому оптимізм і віру в перемогу.

Жанр: зорова поезія.

Композиція твору.

М. Мірошниченко розповідає про птаха Фенікса, наділеного здатністю згорати й відроджуватися з попелу. Вчитавшись у текст, можна віднайти в ньому заримовані рядки (рими присмерках — присмаком, дуплі — зорі, слід — боліт, однина — розпочина і т. ін.). Літера «о» в словах «посизілого» і «погас» виділена так, що читач бачить пташине око. Далі поет розташовує слова у рядках певним чином, щоб вони утворювали шию, ноги, тіло Фенікса-птаха.

Художні особливості твору.

Вірш М. Мірошниченка сповнений алітерацій (домінування пев­них приголосних звуків) та асонансів (накопичення певних голос­них звуків). Як бачимо, тут домінують см, с, п, з, а також о, що створює додатковий естетичний ефект і надає творові особливої художньої виразності.

Метафори: «змроки запаморочили наврочили вручили», «Чор- нобог підійняв чертог», «сни опосіли навісні».

Порівняння: «погас слід як наче днини однина». Повтор: «мру ж».

Епітети: «завихрокрилий слід», «зимні змроки», «млокрий- ний світложерець», «німий чертог».

Трактування ідейно-образного змісту поезії. Опрацювання питань.

Що вам відомо з історії про заснування Київської Русі?

Хто за легендою були її першими мешканцями?

Чому птахів у давнину люди використовували як засіб пере­дачі інформації, листування?

Чим фенікс відрізнявся від інших пернатих?

Через що за міфологією деяких стародавніх народів цей птах, проживши кілька сот років, сплював себе, а потім воскресав із попелу молодим?

Яким чином назва птаха пов'язана із сузір'ям Південного неба?

Чим вразив вас цей твір М. Мірошниченка?

3.5. М. Сарма-Соколовський.

3.5.1. Соколовський Микола Олександрович (псевдонім — Сарма).

(19.05.1910-09.08.2001). Життєва доля митця.

Народився в с. Хорошому (тепер Петропавлівського р-ну Дніпропетровської обл.) на Слобожанщині в сім'ї вчителя цер­ковно-парафіяльної школи. 1919 р. батько помер від тифу, однак, можливо, не без допомоги чекістів. Коли Миколі виповнилося шістнадцять, подався до Миргорода, три роки навчався у профш- колі при художньо-керамічному технікумі ім. М. Гоголя, де ма­лювання викладав Ф. Красицький — нащадок Т. Шевченка. Ви­вчився грати на бандурі в І. Яроша. Вступив на дворічні курси при художньо-промисловому училищі в Дніпропетровську, грав у капелі бандуристів, їздив із концертами по селах.

Восени 1929 року його заарештовано за участь у Спілці Укра­їнської молоді, підрозділі т. зв. Спілки Визволення України, і засуджено на 5 років Соловків, але покарання відбував у Ка­релії на будівництві Біломор-каналу. 1934 p., достроково звіль­нившись, опинивсь у Краматорську, де на той час мешкали його рідні. Був призваний на військову службу, проте, з огляду на судимість, зарахований до батальйону тилового ополчення, звідки втік. Підробивши документи, їде до Києва, вступає від­разу на другий курс художнього інституту. 1938 р. по закінченні навчання, рятуючись від арешту, осідає в Сімферополі, де пра­цює художником.

Війна застає його в Полтаві «на військовій перепідготовці в офіцерському званні». Під час евакуації він біля Харкова по­кинув свою військову частину й опинивсь у Полтаві, вже окупо­ваній німцями. Жив із малярства. У грудні 1941 р. в Києві був прийнятий у члени ОУН. Закінчив у Полтаві Пастирські курси і був висвячений єпископом Мстиславом (майбутнім Патріархом УАПЦ) спершу на іподиякона, а згодом — владикою Сильве­стром — на священика. Переїздить під Кам'янець-Подільський, отримує парафію, згодом перебирається на Буковину.

У грудні 1944 р. його заарештовано радянською контррозвід­кою, по дорозі втік, заарештований знову — і знову втеча. Поне­віряння під чужим прізвищем (Григорій Боднар), робота в Дон­басі художником.

Зближення з УПА в Коломиї, де 1948 р.— черговий арешт й вирок — смертна кара, яку замінено на 25 років виправних таборів із 5-літнім позбавленням прав по тому. Смерть Сталіна удвічі скоротила термін ув'язнення. У вересні 1961 р. повернувся в Україну (спершу Луганськ, потім Новомосковськ). Бажаючих навчав грати на бандурі. Доклав зусиль, аби на Дніпропетровщині відродилася Самарська паланка українського козацтва та виникли первинні організації УРП, Руху, ОУН.

Помер 9 серпня 2001 року в м. Новомосковську на Дніпро­петровщині.

Творча спадщина.

Вірші почав писати у шкільному віці. Перша публікація — в газеті «Полтавський комсомолець». Друкувався в періодиці, в антології ув'язненої лірики «Очима серця» (1993).

Автор збірки поезій «На осонку літа» (1980), поеми-думи «Ана­фема» (1993), книг вибраних віршів «Коріння пам'яті» (1997), повісті «Плащаниця», надрукованої 1997 р. в журналі «Київ»; автобіографічної повісті «Моя причетність до ОУН» та книги вір­шів і прози «Дорогою жнив» (2000). Вийшли друком також «До­кументальні новели» (2001).

«Дзвін гетьмана Івана Мазепи».

Виразне читання твору, сприйняття його змісту з відпо­відним коментарем.

Історична довідка про Івана Степановича Мазепу.

І. Мазепа народився 20 березня 1632 року в Мазепинцях на Ки­ївщині. Походив із старого українського роду Мазепів і вже його прадіди й діди служили в козацькому війську. Один із них, Фе­дір Мазепа, воював разом із Наливайком у 1597 році.

Батько Мазепи, Степан, був урядником у Білій Церкві, а що сам був розумний та освічений чоловік, то і свого сина Івана, ви­ховав на грамотну людину.

Мати Мазепи називалася Марія Магдалина з роду Мокієв- ських,— і була потім ігуменею (начальницею) жіночого монас­тиря в Києві.

Спершу вчився Іван дома і, маючи дванадцять літ, складав вір­ші латинською мовою (тоді це було в звичаю). Згодом продовжив навчання в Полоцьку у вищій школі і, маючи 16 літ, пішов на Січ, учитися воєнного ремесла. Служив при козацькім війську за Хмель­ницького в 1648 році й тоді, будучи ще хлопцем, хоробро бився в одній битві. За хоробрість і розум полюбили його всі козаки, а гетьман Хмельницький радив його батькові послати Івана ще продовжувати навчання за кордон. Іван вчився в Голландії, а потім довгий час був при дворі польського короля Яна-Казимира. Король посилав його з важливими листами до гетьмана Тетері і Дорошенка. Нарешті, Іван став служити в Дорошенка. Одного разу зловили його в степу козаки лівобережного гетьмана Самойловича, але Самойлович не карав Івана, а прийняв до себе на службу й навіть іменував генеральним осавулом, бо помітив розум і спритність Ма­зепи. Послав гетьмана Івана в посольстві до царя московського, й там Мазепу також полюбили, бо такого освіченого й добре ви­хованого чоловіка не було тоді й при царськім дворі.

Не диво, що коли цар ув'язнив Самойловича, то сам був за тим, що козаки вибрали його зовсім добровільно, бо, по-перше, Ма­зепа був тоді найбільш освічений між старшиною, а по-друге, всі знали, що хоча він і з царем живе в приязні, але над усе любить Україну, та й буде їй вірно служити.

І не обманулися. Іван Мазепа, ставши гетьманом, почав щиро думати над тим, щоб визволити Україну з-під залежності від сусідів. Але мусив діяти дуже обережно, бо тоді (від 1682 до 1725 pp.) па­нував у Росії цар Петро І, який бажав з'єднати Україну з Росією.

На Україні було ледве кілька тисяч козаків коло гетьмана, а по всіх містах і селах стояли московські солдати, вони робили, що хотіли й дуже знущалися над українськими селянами й мі­щанами. А тим часом І. Мазепа намагався упорядкувати край і піднести його освіту. Побудував багато шкіл і церков власним коштом.

Коли 1700 року цар почав війну зі шведами, з славним швед­ським королем Карлом XII, Мазепа покладав на це великі надії і у великій таємниці почав умовлятися через довірених послан­ців з королем, щоб разом ударити на царя.

Шведський король запевнив Мазепу, що Україна буде віль­ною державою по обох сторонах Дніпра, й згодився злучитися з козаками.

Та скоро потім, літом 1708 року, король Карло XII рушив на Україну, й гетьман став явно по стороні шведів. Він закли­кав усе козацтво й народ, щоб ставати проти Москви. До нього пристали й запорожці. П'ятдесят тисяч їх прийшло під проводом Костя Гордієнка й злучилися з гетьманськими полками.

10 липня 1709 року розпочалася головна битва під Полтавою. Цар зібрав сюди всі свої сили, що вп'ятеро перевищували число шведів і козаків. А до того ще король Карло заслаб тоді від ран і не міг очолювати битву. Сталася велика січа й царські орди роз­били козаків і шведів. Король і гетьман мусили негайно відсту­пити за Дніпро й схоронилися на Молдавщину. Гетьман заслаб і небавом потім помер у місті Варниці (Молдова). Там і донині є його домовина.

Цар наказав одразу ж карати всіх зловлених козаків, що билися на боці Мазепи, а Мазепу виклясти по церквах, навіть по тих, що їх сам Мазепа будував.

Отак любив гетьман Мазепа Україну і за неї життя своє віддав. Москалі відтоді називали всіх свідомих українців «мазепинцямп». Але ця назва для всіх нас не образлива, навпаки, почесна, бо кожний свідомий українець славить діла Мазепи.

Тема: виспівування дзвоном колоколу — музейним екс­понатом про часи «розпреславної Полтави».

Ідея: віра, сподівання реліквії минувшини потрапити на «Дзвіницю зоревоздвиженої земної Української Держави».

Основна думка: дзвін колокола — промова гетьмана І. Мазепи до сучасників шанувати Україну-державу, її історичне минуле.

Жанр: візуальна поезія (у формі колоколу), сповнена гро­мадянським змістом.

Художні особливості поезії.

Порівняння: «мої стугоніння ніби сяйні гала», «всі... мене тур­нули так наче з небесі», «я мовчу... немов ховаю таємницю».

Епітети: «сяйні гала», «далекомревних гін», «Петро шале­ний цар», «цілюща дохмарна дзвіниця», «кам'яні баби», «роз- преславна Полтава», «зоревоздвижна ... Держава». Повтори: «сягали гей сягали», «я ще..., я ще...». Метафори: «біди спізнали храми», «кам'яні баби прибились, нудьгують», «ховаю таємницю в самому серці».

Особливості твору: у поезії відсутні розділові знаки. Закін­чення рядка поезії свідчить про інтонаційну зупинку. Рими «гала — сягали», «чін — Москвин», «цар — дар», «часи — Русі — небесі», «убивці — дзвіниці» дають змогу поетові передати бам­кання дзвону, сила його звучання, це бамкання ніби наростає від рядка до рядка, нагадуючи про свою силу і могутність. По­єднуючи довгі й короткі рядки, поет із їх допомогою формує об­риси дзвону. Йдеться у вірші про дзвін гетьмана Івана Мазепи, який нині перебуває в Полтаві в музеї і «мовчить, немов ховає таємницю». Поет мріє, що дзвін ще виконає своє пряме призна­чення — він опиниться на «дзвінці зоревоздвижної землі Укра­їнської Держави» і сповістить світові про її незалежність (вірш створено тоді, коли Україна ще не була незалежною.

Опрацювання ідейного змісту поезії. Бесіда за питаннями.

Хто є героєм твору?

Про які часи розповідається у поезії? Що вам відомо про них з історії України?

Дослідіть, як М. Сарма-Соколовський ставиться до Мазепи, Петра? Чим це зумовлено?

Чому дзвін колокола — Мазепин дар?

Якої біди спізнали храми в Україночці-Русі?

Кого М. Сарма-Соколовський називає відступником й убив­цями?

Яким чином колокол втратив своє призначення? Як він сприй­няв те, що його змусили замовкнути?

Чим пояснити шанобливе ставлення сучасних українців до історичної реліквії тих далеких часів?

Як почував себе колокол серед інших музейних експонатів?

Про що прагнув розповісти «герой» поезії?

У чому полягала мрія колокола? Чи збігається вона із праг­неннями самого автора поезії?

Чим цей вірш актуальний сьогодні?

3.5.3.9. Складання інформативного ґрона «Сутність колоколу» (Робота у малих групах)

«Велет дзвін»; «Стугоніння сяйні гала»;

->- «Турнули відступники й убивці»; ^ Мовчазний експонат музею;

Мрія й марення про «Дзвіницю Держави».

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування

М. Сарма-Соколовський «Дзвін гетьмана І. Мазепи»

Характеризуючи дзвін колокола, М. Сарма-Соколовський за­значив, що він:

а) велетенський; б) історично правдивий; в) актуальний для сучасників; г) невимовно гучний.

Поет у творі критично поставився до тих, хто:

а)  не поважає історичне минуле рідного краю;

б)  зневажає українські звичаї й обряди;

в)  знищував храми — святий дух України;

г)   цурався рідної мови.

Де зараз перебуває колокол — промовець минувшини?

а)  на новій дзвіниці;

б)  у доменній печі на переплавці;

в)  є експонатом у дворі музею;

г)   у пам'яті багатьох українців.

Поруч із «героєм» твору із давньої доби прибились: а) дерев'яні знаряддя праці; б) кам'яні постаті;

в)  скрині, наповнені золотом-сріблом;

г)   царські й гетьманські клейноди.

Дзвін колокола — це дар:

а) Божий; б) Мазепи; в) царя Петра; г) «дохмарньої дзвіниці».

Займенник, який переважає у поезії: а) ми; б) нас; в) я; г) вони.

Як поет ставиться до історичної постаті Петра І? Він його: а) возвеличує і схвалює; б) намагається принизити;

в)  шанує за важливість проведених ним реформ у державі;

г)   критикує і зневажає.

Дзвін колокола автор поезії порівнює із:

а) стугонінням; б) сумною промовою; в) квилінням і плачем; г) криком пораненого птаха.

М. Сарма-Соколовський, як і Т. Шевченко, був не тільки ху­дожником слова, але й:

а) етнографом-фольклористом; б) мандрівним філософом;

в)  літературним критиком; г) художником. Особливості візуальної поезії

До представників сучасної візуальної поезії не належить: а) М. Савченко; б) М. Мірошниченко; в) М. Довголевський;

г)   М. Сорока.

Нерідко авторами візуальних віршів виступають не тільки письменники, а й:

а) науковці; б) художники-графіки; в) вчені; г) спортсмени.

До мистецького виду, що синтезує літературний текст і еле­менти зорових видів мистецтва не належить:

а) в'язання; б) архітектура; в) живопис; г) графіка. Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 1 бал.

2. Робота на картках Картка № 1

Чому, на ваш погляд, образ І. Мазепи в історико-літератур- ному аспекті є дискусійним? Як М. Сарма-Соколовський ста­виться до свого героя («Дзвін гетьмана Івана Мазепи»)? Від­повідь аргументуйте.

Яким зоровими або словесними образами можна було допов­нити поезію В. Женченка «Стогін»? Висловіть власні припу­щення, аргументуючи їх?

Паліндром — це:

а)  один із жанрів усної народної творчості;

б)  вірш, рядки якого можуть читатися однаково зліва на­право і навпаки;

в)  стилістичний прийом уповільнення оповіді;

г)   напрямок у літературі й мистецтві. Картка № 2

Дослідіть, яким чином малюнок поезії А. Мойсієнка «Хижих мечем мирим» відтворює її зміст? Свої спостереження узагаль­ніть.

Як ви вважаєте, про яку Українську Державу мріяв письмен­ник (М. Сарма-Соколовський «Дзвін гетьмана Івана Мазепи»)? Як саме прагнення автора, героя його твору були спрямовані на боротьбу за незалежність рідного краю?

Що ж стогне в однойменній поезії В. Женченка?

а) народ у ярмі; б) дух борців за волю і справедливість;

в)  сива слава; г) люд, що потрапив у полон.

Картка № З

У    чому, на ваш погляд, полягає роль здобутків минувшини для виховання сучасного покоління (В. Женченко «Стогін»)? Яким чином це впливає на свідомість нашої молоді?

Висловіть власне припущення стосовно символічного значення дзвону-промови до сучасників (М. Сарма-Соколовський «Дзвін гетьмана Івана Мазепи»). Чим актуальний цей твір?

Винахідниками зорової поезії вважають:

а)  викладачів Києво-Могилянської академії;

б)  І. Величковського; в) А. Кальнофойського;

г)   античних митців.

Підсумок уроку

Оголошення результатів навчальної діяльності

Домашнє завдання

Підготувати міні-доповіді «Цікаві сторінки з життя і творчості В. Герасим'юка», вміти аналізувати його програмові твори.