УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

РОДИННО-ПОБУТОВІ ПІСНІ
В кінці греблі шумлять верби, що я посадила В кінці греблі шумлять верби, що я посадила, —

Нема ж того козаченька, що я полюбила!

Ой немає козаченька — поїхав за Десну:

«Рости, рости, дівчинонько, на другую весну!»

Росла, росла дівчинонька да й на порі стала,

Ждала, ждала козаченька да й плакати стала.

«Ой не плачте, карі очі, така ваша доля:

Полюбила козаченька я, к місяцю стоя!

Зелененькі огірочки, жовтенькі квіточки!

Нема мого миленького, плачуть карі очки!

Болять, болять мої очки, серденько понило.

Не бачу я миленького — і діло не мило!»



Коментар

Народна пісня «В кінці греблі...» змальовує ліричну картину, як молода дівчина полюбила козаченька, а той «поїхав за Десну» виконувати свій військовий обов'язок. Служба у козака важка, небезпечна — не повернувся козак, як обіцяв, а дівчина сумує, плаче, переживає, їй всяке «діло не мило». Дівчина працьовита, моторна — і верби посадила, щоб греблю закріпити, й вирощує огірочки, а доля неприхильно поставилася — не прислала того, хто серцю милий. Пісня мелодійна, емоційна, з повторами та окличними реченнями, з паралельним зображенням картин природи та явищ людського життя.