Цитата – різновид прямої мови, один із способів відтворення чужої мови. Цитата – це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки. У цитаті не можна нічого змінювати (навіть розділових знаків). Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками. Цитування буває кількох видів. 1. Цитата може наводитися у вигляді прямої мови із словами автора. Тоді розділові знаки при ній ставляться так само, як і при прямій мові. „Лиш праця, - підкреслював І.Франко, - світ таким, як є, зробила”. 2. Цитата може доповнювати авторське речення, бути його складовою частиною. Тоді до неї ставляться такі самі вимоги, як і до непрямої мови. Цитата береться в лапки і починається з малої букви. 3. Віршована цитата, якщо вона записана у вигляді строфи, в лапки не береться. 4. Вказівку на джерело, яка стоїть безпосередньо після цитати, беремо в дужки і після другої дужки ставимо крапку. 5. Різновидом цитати є епіграф. Епіграф у лапки звичайно не береться. Вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок, і крапка після неї не ставиться. Непрямою мовою називається чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання (Дівчина замилувалася квітами і сказала, що вони чудові). У непрямій мові втрачається лексична, інтонаційна та стилістична своєрідність чужого мовлення. До непрямої мови належать як непрямі розповідні речення, так і непрямі питання й спонукання, але знак оклику чи знак питання в кінці таких речень не ставиться: (Пор.: «Батько спитав мене: «Хочеш поїхати зі мною до Києва?» — Батько спитав мене, чи хочу я поїхати із ним до Києва). Цитатою називається дослівно наведений зі збереженням усіх граматичних та стилістичних особливостей уривок із чужого висловлювання, що використовується мовцем для підтвердження чи пояснення власних думок. Тому в цитаті не можна нічого змінювати, навіть розділових знаків. Цитата на письмі береться в лапки (Видатний український письменник Гр. Тютюнник був переконаний, що «кожен письменник обирає собі тему найближчу, найріднішу….»). Різновидом цитати є епіграф. Епіграф у лапки зазвичай не береться. Вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок, і крапка після неї не ставиться: І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь… Т. Шевченко Розділові знаки при цитатах: 1. Цитати з вказівкою, кому вони належать, виділяються лапками. Інші розділові знаки ставляться так, як при прямій мові: «Шевченко, Пушкін, Міцкевич — люди, що втілюють дух народу з найбільшою красою, силою й повнотою»,— відзначив Максим Горький. 2. Якщо цитата наводиться з пропуском, то він позначається трьома крапками: Ще Добролюбов писав колись: «...Кожен із людей, які записують і збирають твори народної поезії, зробив би річ дуже корисну, якби... передав і всю обстановку,.. при якій вдалося йому почути цю пісню чи казку». 3. Посилання в тексті на слова автора або джерело цитати подається в дужках: «Є межі між народами, але немає поміж серцями». (Р. Гамзатов) 4. Якщо цитата входить в авторський текст як частина речення, то вона у цьому випадку виділяється лапками, але пишеться з малої букви: Вони, мов ярмаркові лірники, заведуть, бувало, на дозвіллі з братом Денисом тільки їм самим відому пісню про «пісочок, що загортає милого слідочок». (О. Г.) 5. При цитуванні віршів з точним збереженням рядків і строф лапки не ставляться: Діти нудяться хатині, Нудять, нарікають: «Нащо зима та люта» – Все вони питають. (Л. Українка) 6. Епіграф у лапки не береться. Вказівка на джерело або автора дається у наступному рядку без дужок: Він (Т. Г. Шевченко) — поет цілком народний. 7. Цитати завжди беруться в лапки, крім випадків, коли цитата є частиною речення, тоді вона пишеться з малої літери. Вказівку на автора цитати беремо в дужки, після другої дужки ставимо крапку. 8. Віршований текст у лапки не береться, оформляється як звичайна цитата. 9. Різновид цитати — епіграф. Він в лапки не береться. Вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок, крапка після неї не ставиться.