ПОХОДЖЕННЯ ТАІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ФОЛЬКЛОРУ

Джерело знань » Теорія літератури » ПОХОДЖЕННЯ ТАІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ФОЛЬКЛОРУ

ПОХОДЖЕННЯ ТАІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ФОЛЬКЛОРУ

Додав: admin

Коментарів: 0

Додано: 11-09-2013, 23:00

«ПОХОДЖЕННЯ ТАІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ФОЛЬКЛОРУ»

План

1. Періодизація фольклору.

2. Особливості ранніх форм фольклору, їх синкретичність.

3. Форми міфологічного мислення та їх відображення у фольклорі.

4. Світоглядні системи українського фольклору (язичництво і християнство).

5. Словесний супровід ритуалів. Своєрідність замовлянь і ворожінь.

«Процес зародження і розвитку українського фольклору поділяється на дві великі епохи. Перша — доісторична (міфологічна). Вона обіймає час, про який, окрім археологічних знахідок,матеріальних предметних доказів, не існує жодних писемних свідчень. Друга — історична — тобто епоха, події якої зафіксовані в писемних джерелах. Ці епохи ще називають дохристиянською та християнськоюі поділяють на періоди, кожному з яких властиві свої умови життя, культурно-історичні особливості, а відтак — специфічні форми зародження і функціонування фольклорних форм, своя система жанрів усної народної творчості» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43, с. 29—30].

«Ранньотрадиційний фольклор, класичний фольклор, пізньотрадиційний фольклор — художні системи, які історично змінили одна одну» (Тетяна Зуєва, Борис Кирдан) [27, с. 8].

Періодизація фольклору (за підручником Мар’яни Лановик, Зоряни Лановик «Українська усна народна творчість»):

І. Міфологічна епоха.

1. Палеоліт: мисливські культи, магія полювання, що виражалась у драматично-танцювальних формах.

2. Мезоліт, чи кам’яний вік: система культів тварин, рослин, природних стихій, форми поклоніння предметам, культ вшанування вогню.

3. Протонеоліт: астральні культи, міфи про природу, людину та світ.

4. Неоліт, чи мідний вік (4—3 тис. до н. е.): культ домашнього вогнища, культ померлих предків, поховальний ритуал спалення померлих, культи води, сонця, землі, місяця, зернових культур та виробів із них; календарна обрядовість та первісні форми релігії, культ хліба; культ змія, людські жертвоприношення. Трипільська культура (3—2 тис. до н.е.).

5. Епоха бронзи, чи бронзовий вік (2 тис. до н.е. — 8 ст. н.е.): поховання в землю з ритуальною тризною та насипанням кургану; похоронні голосіння, обрядові свята вшанування померлих; календарно-обрядові пісні — колядки, щедрівки, веснянки, купальські, жниварські пісні.

6. Залізний вік (8 ст. до н.е — 4 ст. н.е.): елементи героїчного епосу, інших епічних жанрів (легенди, казки); жанри родинної обрядовості (весільні, родильні). Скіфська культура (7—6 ст. до н.е.).

7. Праслов’янський період (від 6 ст. н.е.): язичницька віра, поклоніння сонцю, світилам, явищам природи і стихіям та їх божественним втіленням-ідолам; міфи, магія, календарно-обрядові, родинно-обрядові ритуали.

ІІ. Історична епоха.

1. Княжий період: змішування старих культів з церковними християнськими канонами, героїчний пісенний епос, думи, історичні пісні, розвиток весільного обряду.

2. Доба козаччини (Запорізька січ, Гетьманщина, Гайдамаччина): розвиток героїчного епосу (думи, історичні пісні); історикогероїчні легенди і перекази; розвиток балади, соціально-побутових і родинно-побутових пісень, народної драми.

3. Період бездержавності (ХVIII—ХІХ ст.): соціально-побутові мотиви в епічних жанрах; розвиток фольклористики; взаємозв’язок фольклору з літературою: пісні літературного походження, романси.

4. Час новітнього розвитку усної народної творчості (ХХ ст.): фольклор національно-визвольних змагань; «радянський» фольк-лор; емігрантський фольклор; тюремний, в’язничний, таборовий фольклор; жанр політичного анекдоту.

5. Сучасний етап розвитку усної народної творчості: відновлення забутих звичаїв; піднесення магії і демонології; спроби відновлення язичницьких культів [43, с. 29—40].

«Мистецтво було невід’ємним складником практично-пізнавальної діяльності людей первісного суспільства. Через це воно мало дві відзнаки, що не властиві професійному мистецтву і лише частково збережені у фольклорі. По-перше, первісне мистецтво було одночасно і художнім, і нехудожнім явищем, бо не відділялося від практичної діяльності — трудової, ідеологічної (міфологічної), комунікативної та ін. Ніщо не створювалося «заради мистецтва», все виникало із життєвої практики. Тобто, мистецтво мало прикладний, утилітарний характер. Але в той же час справляло й емоційно-психологічний вплив. Внаслідок такої двоїстості його природи первісному мистецтву притаманна біфункціональність (сплав художніх і нехудожніх елементів).

Друга риса —синкретичність (первісна нерозчленованість). Тобто, в первісному мистецтві ще не було поділу на види мистецтва (поезію, музику, танець, живопис), не існувало жанрів (наприклад, не було розподілу мелодій на пісенні, танцювальні, ма-ршові тощо), не виділялися роди (епос, драма, лірика). Інакше кажучи, первісне мистецтво відзначалося жанро-родо-видовою аморфністю. Отже існувало у вигляді сукупності усіх можливих засобів і було частиною трудових процесів, магічних дій та обрядів, які влаштовувалися з метою впливу на природу, тваринний світ і суспільство» (Анатолій Іваницький) [29, с. 8].

«…Слід сказати, що фольклорові властиві (хоч і меншою і різною мірою) такі ж риси, як і для первісного мистецтва: біфункціоналізм, синкретизм, усність, колективність, імпровізаційність, варіативність (у вигляді варіантності і варіаційності)» (Анатолій Іваницький) [29, с. 12].

«Для первісної людини слова не були, як для нас тепер, тільки знаками, котрі нічого не говорять, себто символами. Такими стали слова наслідком їх частого уживання, наслідком забуття їх первісного поетичного значення, наслідком зміни самих поглядів народу на ті чи інші явища й факти. Для первісної людини кожне слово було живим проблиском думки, почування, висловом того враження, котре викликали предмети та явища у первісної людини. Мова була повна образів, поетичних метафор, які для первісної людини творили цілий світ живих, реальних істот. Збагачуючи себе словами, народ творив. Поетична, немов живими істотами наповнена мова, була першим фактом духовної діяльності народу, відбивала в собі ціле початкове духовне життя первісної людини, діяльність її розуму, почувань і фантазії, — словом, мова стала першим фактом поетичної творчості, першої пам’яткою народ-ної літератури, поезії» (Михайло Возняк) [7, с. 53].

«Релікти (пережитки) міфологічних уявлень у фольклорі трапляються в старовинних піснях, зокрема, в баладах, де зображено чари (свекруха перетворює невістку в тополю; дівчина стає пташкою, щоб відвідати свій далекий рід). У весільних піснях та обрядах зустрічаються різні фетиші: рута-м’ята, що нею квітчають молоду на Поділлі, відганяє «злих духів»; коровай символізує майбутній достаток молодої сім’ї; звичай дарування дівчиною парубкові вишиваної хустки, про який часто згадується у весільних і петрівчаних піснях — це акт «привороту» (як і інші дарунки та «приворотне зілля»).

Подібне ставлення до природи надавало первісному мисленню картинного, образного характеру. Хоч міфологія і пояснювала

оточуючу дійсність за допомогою фантастики, але це був перший крок, зроблений людиною на шляху до опанування природою. Не маючи інших можливостей, людина вдавалася до уяви» (Анато-лій Іваницький) [29, с. 9].

«Анімізм (від лат. animula — душа) — віра у наявність душі чи духу в явищах природи, речах та предметах навколишнього світу...

Тотемізм— сукупність уявлень та вірувань у надприродній зв’язок між людьми (племенем, общиною, родом) та окремими видами рослин, птахів і звірів…

Фетишизм — система уявлень про надприродні властивості предметів і речей та поклоніння їм» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43, с. 56—57].

«Магія (лат.magia, від гр. mageia — чародійство) — система обрядів, пов’язаних з віруваннями у здатність надзвичайним чином впливати на людей, тварин, сили природи, а також на божества та духовний світ з користю для світу живих» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43, с. 56—57].

«Культ(від лат. cultus — вшанування) — інститут вшануван-ня та поклоніння речам, явищам, істотам, божествам». Найпоширеніші культи:

культ землеробських знарядь,

• культ предків • культ небесних світил

• культ вогню • люнарний культ

• культ коваля • солярний культ

• культ «вогняного напитку» • астральний культ

• культ води • культ світла

• культ грози • культ предметів

• культ вітрів

• культ землі плуга

• культ орача • культ ритуального посуду

• культ зерна та хліба • культ музики та музичних ін-

• культ дерев, тварин, рослин струментів

• культ змія • культ руху, танцю

(Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43, с. 57—62].

«Демонологія— вчення про духів-демонів, які шкодять або сприяють людині в її справах» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43, с. 68].

«Двовір’я— …поєднання у свідомості народу язичницького та християнського світоглядів» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43, с. 71].

«Вірування — це релігійні уявлення людей, які сприймаються без логічного пояснення, на віру і становлять основу релігійного світогляду, обрядів та ритуалів» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43, с. 77].

«Ворожіння — це система словесно-обрядових дій, в основі яких лежить віра у зв’язок людей з потойбічним світом, які здійснюються з метою дізнатись про майбутнє та впливати на нього чи змінювати його» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43, с. 88—89].

«Замовляння (діалектне«заговори», «закликання», «заклинання») — жанр словесного фольклору, усталені вислови, речитативні, переважно віршовані тиради, що супроводжують магічні дії, рухи їх виконавців — знахарів (від «знати»), відьом чи відьмаків (від давнього «відати» — знати), чарівників, ворожбитів, шептух тощо і виражають їх бажання вплинути на природу, на людину і її стосунки з оточенням у відповідному напрямку (доброму або злому)» [48, с. 278].

«Замовляннями(заговорами, заклинаннями) називають такі поетичні твори, яким в минулому приписувалася чудодійна сила впливу на зовнішній світ — на природу і соціальне оточення людей. Найхарактернішою ознакою замовлянь є наявність в них словеснообразних формул, якими висловлювали різні доброзичливі або недоброзичливі побажання: «привороти», «присуди» або, навпаки, — «відвороти», «відсуди», «прокляття» (Галина Сухобрус) [75, с. 92].

«Замовляння — словесна формула усної творчості, якою супроводжувались обряди та ритуали і яка,начебто, мала магічну силу та здатність впливати на оточуючий світ людей та духів з метою отримання певної користі для їх виконавця(виконавців)» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43, с. 82].

«Заклинання — це замовляння, у яких вимагається виконання певної дії, що супроводжується певними погрозами або можливими негативними наслідками у разі його невиконання. У цьому плані вони подібні до заклять.

Закляття (прокляття) — це магічні словесні формули, дія та вплив яких спрямовані на те, щоб завдати шкоди іншому. У цьому і полягає їх основна відмінність від замовлянь» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43, с. 87].

«Клятва (присяга) — це словесна формула, якою людина скріплює правоту своїх слів чи виконання даної обіцянки» (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43, с. 87].

«Замовляння — за визначенням відомого російського фольклориста П. Богатирьова, замовляння — це словесна формула, яка має репутацію невідворотного засобу для досягнення певнихрезультатів (порятунок від хвороби і т. ін.). Здавна замовляння були пов’язані з уявленнями про магічну силу і дію слова на стихійні, ворожі людям явища природи і первісно поєднувались з різними обрядами (мисливськими, землеробськими та ін.)» (Григорій Бостан, Ігор Зварич) [45, с. 213].

«Заговір— це формула побажання, з якою зв’язується в розумінні примітивної людини така непереможна магічна сила, що проти неї ніщо не годне встояти, коли лише при заговорюванні заховано всі вимагані чарами умови. Для психології заговорів дуже знаменне є напруження волі й зосередження її на побажанні та наївна віра в магічну силу символічної дії і віщого слова. Початки заговору в’яжуться з дуже давніми стадіями в розвитку людської думки: вони могли з’явитися ще перед сформуванням ідеї божества…

Основою заговору була обрядова дія «чародіяння», причім обходилося без слів, або слова грали лише незначну роль пояснення дії. В дальшому розвитку словесний елемент стає нарівні важливим з дією; з часом обрядова дія тратить домінуюче значення, натомість заговірна формула вибивається на перший план, врешті набирає самостійного значення вже й без обрядової дії. Це така ж еволюція, яку помічаємо при виділенні пісні із синкретичної гри, обрядового хороводу» (Філарет Колесса) [78, с. 111—112].

«Досі вчені-фольклористи нарікають на те, як важко збирати замовляння та заклинання, як неохоче інформанти повідомляють шукані тексти й описують дії, які їх супроводять. Отже, ще й донині — нехай у неясній, «забобонній» підсвідомості — замовляння оберігаються народною культурою від стороннього погляду, чи то буде холодно-аналітичний погляд ученого, чи лютовикривальний — «борця проти пережитків», чи зацікавлений — нашого атеїстичного сучасника. Так бережуть і охороняють лише святині» (Марина Новикова) [79, с. 7].

«Дослідники первісної культури людства показали: що давніша та чи інша культура (або її етап), то частіше зображуються в ній: звір, а не людина; жінка, а не чоловік; мертвий, а не живий… Критерій вибору… цілком певний: зображується найбільш значиме. А найбільш значиме для стародавніх людей — це найбільш впливове. Могутнє. Повновладне.

Мертвий могутніший від живого: духи предків забезпечують добробут родові своїх живих нащадків, — не навпаки. Звір могутніший від людини: від наявності звіра залежить існування людини, — не навпаки. Жінка могутніша від чоловіка: вона дає відродження та примноження життя; роль чоловіка довгий час або не усвідомлюється зовсім, або вважається супутньою, другорядною. Нарешті, мертвий, звір, жінка ближчі до природних першопочатків: мертвий — тому що він «повернувся» в землю, ліс, небо (варіанти змінювались); звір або птах — тому що вони одвічно там живуть; жінка — тому що її біоцикли наочно збігаються з «місячним», місяцевим космічним ритмом, і тому, що саме вона не менш наочно носить у собі й «повертає» у світ живих — живе життя, дитину.

Досить хоча б побіжно проглянути тексти замовлянь, щоб переконатися: у них діє та сама закономірність. До мертвих, до звірів, птахів, рослин, до жіночих істот у замовляннях звертаються частіше, ніж до їх антиподів» (Марина Новикова) [79, с. 9—10].

«Народне уявлення про вплив слова на реальні життєві прояви особливо виразно відобразилося в такому старовинному жанрі, як замовляння,характерною ознакою яких є наявність образних формул. За тематикою їх можна згрупувати таким чином: господарські замовляння, покликані поліпшувати добробут; лікувальні, спрямовані на одужання хворих; родинно-побутові— «привороти», «відвороти», насилання на недругів усілякої біди; соціальногромадські — прокльони на адресу панів, неправих суддів і т. п.» (Наталя Шумада) [26, с. 18].

Класифікація замовлянь (за Мар’яною Лановик, Зоряною Лановик): 1. Лікарські:

• замовляння кровотечі;

• замовляння зубного болю;

• замовляння укусу змії;

• замовляння окремих хвороб чи хворобливих станів;

• замовляння вроків;

• замовляння з побажанням загального здоров’я і довголіття.

2. Любовні замовляння:

• замовляння дівчини (жінки) з метою «привернути» парубка (чоловіка);

• замовляння парубка (чоловіка) з метою «привернути» дівчину (жінку).

3. Господарські замовляння: землеробські, скотарські, бджільницькі, пов’язані з будівництвом.

4. Сімейно-побутові замовляння:

• спрямовані на дитину, її зростання;

• проти переляку та дитячого плачу;

• пов’язані з процесами людського організму: чханням, гикавкою;

• замовляння, приурочені до певних ритуалів, пов’язаних із календарно-обрядовими святами.

(Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик) [43, с. 82—85].

«М.Новикова подає класифікацію українських замовлянь на основі їх форми. За цим принципом вона поділяє їх на такі різновиди: замовляння-звертання,замовляння-моління, замовлянняописи ритуальних дій та епічні замовляння…

На нашу думку, доцільніше виділити такі групи: звертаннямонологи, діалоги,оповіді» (Мар’янаЛановик, Зоряна Лановик) [43, с. 85].

Михайло Грушевський щодо класифікації замовлянь:

«Читач помічає, що я не маю охоти йти слідами дослідників, які старались докладно розмежувати різні категорії молитовзаклять: побажання, прокльони, замовляння, закляття, молитви (передхристиянського характеру). Я вважаю, що все се тільки нюанси одної магічної гадки, котрі доволі тяжко класифікувати по таким розділам, і не бачу навіть потреби такої систематизації. Важніше було б розложити їх в різних ступенях еволюції, але для сього тепер ще не бачу твердих підстав» [16, с. 138].

«Оригінальна композиція замовлянь. Класичний тип замовляння складається з п’яти частин — вступу,зачину, епічної частини, закріпки і заамінювання. Замовляння починаються зі вступу,наприклад зі слів «В ім’я отця й сина і святого духа», що є відгомоном християнських молитов. Далі йде зачин, основне призначення якого в тому, що за його допомоги той, хто замов-ляє, наче вбирав у себе сили природи, тваринного світу («Звезда-ми отычусь, зарей подпояшусь», «Силульвиную возьму, злость волка возьму»).

Підготувавши себе таким чином до заклинання, виконавець згодом формулював сутність самого заклинання (епічна частина)…Далі, щоб заклинання здійснилося, ішла закріпка — закріплювальна формула: «Всемои слова будьте благословенны, сильны и крепки — крепче железа и булата, Острее острого ножа и костей орлиних!» І нарешті, заамінювання: замовляння закінчувалося словом «амінь», яке могло потворюватися тричі» (Юрій Круглов) [1, с. 77].

«У слов’янських народів… спостерігаємо схожість і загальні місця у системі зображувальних засобів, у тому числі у конкретних аспектах загальновідомих мотивів: пряме звертання (триразове) до хвороби, наявність магічних образів з однаковими кольоровими нюансами (чорна, сіра, біла корова, віник, чорний ворон), «закріпки» чи описання результатів магічної процедури (звичайно порівняння: «як роса на траві», «як сонце ясне», «як піна на воді»), спільність і велике поширення таких стилістичних прийомів, як анафора та внутрішнє зчеплення образів, а також ступінчасте їх звуження. У багатьох варіантах спостерігається постійне вживання формули неможливості, заперечного паралелізму у схожих контекстах. Це дає право говорити про спільність поетичних фактур найдавнішої поезії споріднених (слов’янських) народів» (Григорій Бостан, Ігор Зварич) [45, с. 214].

«Заговори мають форму рецитацій із свобідною будовою віршів, які не виявляють ніякої означеної ритмічної схеми, лучаться в більші й менші групи в найбільшій частині на основі так званої риторичної рими, тобто аналогічного укладу слів у паралельних рядках.

Правильні звукові рими з’являються доволі рідко; найчастіше виступають асонанси та однозвучність (парисон), і то не лише в закінченнях віршів, але також у словах, що наступають по собі безпосередньо» (Філарет Колесса) [78, с. 112].

«…Склад сих молитов, заклять і замовлянь дуже складний. На первісну стихію сильно налягла верства християнська — завдяки вище вказаній обставині, що християнський ритуал був широко використаний для магічних завдань, і християнське духовенство дуже радо пішло назустріч сим бажанням, творячи безконечну систему різних обрядів, молитов і заклять на вилічення, очищення, благословення в усяких обставинах і випадках життя. Через те християнські постаті і терміни дуже глибоко поврізувались в сю сферу, і справа не скінчилась на рецепції самої номенклатури — очевидно, з нею були прийняті і різні форми, запозичені, знов-таки, християнською практикою з різних джерел: вавилонських, юдаїстичних і т. д…

…Наші закляття становлять все-таки настільки визначну частину нашої старої усної словесності, що повинні дочекатись літературного аналізу.

Як видко навіть з наведеної маленької вибірки, вони одним крилом глибоко врізуються в стару обрядовість, в сферу колективних магічних дій і їх поглядів на людину і доохресний світ, другим тісно заходять в поетичну творчість, орудуючи тими ж поетичними образами, що народна пісня, та піддаючи їй не раз взірці і провідні мотиви. Але заразом сі замовляння, закляття та їх мотиви належать, без сумніву, до тих галузей нашого старого мистецтва, які особливо були приступні широким запозиченням: магічна формула для людини, яка вірить силі таких формул, річ дуже цінна, а що при своїй короткості вона досить легко запоминається, то й легко переноситься» (Михайло Грушевський) [16, с. 143—144].

Завдання

1. Проаналізуйте періодизацію українського фольклору, подану в підручнику Мар’яни і Зоряни Лановик «Українська усна народна творчість» (с. 29—40). Який критерій покладено в її основу? Користуючись цією періодизацією, складіть схему «Послідовність виникнення фольклорних жанрів». Зверніть увагу на те, які жанри українського фольклору є найбільш архаїчними, а які виникли нещодавно.

2. Складіть у зошиті словничок наступних термінів: синкретизм, міф, анімізм, антропоморфізм, фетишизм, магія, тотемізм, культ, демонологія, табу. З’ясуйте походження цих термінів та їх значення.

3. Проаналізуйте опис ритуального колективного танцю індійців, зроблений Е.Тейлором у книзі «Первісна культура». Які особливості ранніх форм фольклору виявилися в цьому дійстві?

«Кожен індієць виносить із свого житла спеціально зроблену на цей випадок маску, виготовлену із буйволової голови, з рога-ми та з хвостом, який висть іззаду, й усі починають танцювати «буйвола». Десять чи п’ятнадцять танцюючих утворюють коло, барабанячи при цьому й стукаючи тріскачками, з піснями та за-виваннями. Коли один із них стомлюється, він починає демон-струвати пантоміму, вдаючи, що його вбили стрілою з лука й піс-ля зняття шкіри розділили на частини, тоді як інший, котрий стоїть напоготові із своєю буйволовою головою на плечах, за-ймає місце того, що вибув із танцю» [Цит. за 63, с. 11].

4. Проаналізуйте поданий нижче твір ескімоського фольклору.
Які особливості ранніх форм усної народної творчості виявилися
в його змісті і формі?

Як же мені чатувати на звіра?

(в перекладі Юрія Косача)

Біля лежбища чатувати мені треба,

Тож як прибратися?

Чи в шкурі лисячій чатувати?

Чи краще одягнути шкуру

Білого ведмедя?

Чи на чатах стати

У шкурі вовка?

Як зодягнутися мені,

Щоб тюленя спіймати? [73, с. 624].

5. Складіть таблицю «Тематичні цикли міфів». Поясніть за цією схемою тематику героїчних, космогонічних, антропогонічних, антропологічних, тотемічних, теогонічних, анімістичних, календарних, історичних, есхатологічних міфів.

6. Знайдіть приклади міфологічних образів у казках та календарно-обрядовій поезії.

7. Законспектуйте уривок з праці О. Веселовського «Синкретизм древнейшей поэзии и началадифференциации поэтических родов». На основі конспекту поясніть, як відбувалося виділення усної народної творчості в окремий вид мистецтва.

8. Знайдіть визначення жанру замовляння в різних наукових джерелах. Зіставте їх між собою. Яке із визначень ви вважаєте найбільш вдалим?

9. Законспектуйте статті В. Ятченка «Замовляння та їх значення для вивчення ментальності українців»; І. Панченко «Світоглядні ключі до прочитання замовлянь»; М. Новикової «Прасвіт
українських замовлянь». Які жанрові особливості замовлянь пояснюють ці вчені?

10. Випишіть у зошит одне замовляння (на вибір), виділіть у ньому епічну оповідну частину та кульмінацію-зіставлення, наскрізні епітети, детальні описи-ряди, антропоморфні образи (прийоми персоніфікації), язичницькі і християнські символи (якщо є). Вивчіть це замовляння напам’ять.

11. Проаналізуйте два лікарські замовляння: українське — зубного болю і шумерське — від хвороби голови, перекладене Іваном Франком. Які спільні риси цього жанру виявилися в цих текстах? Чи помітили ви в замовляннях ознаки національного колориту?

Українське замовляння зубного болю:

«Місяцю-князю! Вас три у світі: один на небі, другий на землі, третій в морі, камінь білий. Як вони всі не можуть докупи зійтися, так не можуть у мене, раба Божого Івана, зуби боліти! Нехай тобі золота корона, а мені щастя й здоров’я!» [43, с. 83].

Шумерське замовляння (в перекладі Івана Франка):

«Нехай розв’яжеться помішання

З отсеї голови людської!

Нехай хороба голови,

Що туманить її, немов мара,

Віддалиться від неї!

Нехай слово Інкі

Прожене її від нього!

Нехай богиня Дамгалнунна

Приверне тобі здоров’я!

Нехай подоба Мірі-Дугги,

Первородногосина безодні,

Буде все прихильна тобі!» [73, с. 301—302].

12. Випишіть із текстів українських замовлянь приклади «формул неможливості». У яких ще фольклорних жанрах зустрічаються подібні формули?

13. Прочитайте наведені замовляння і визначте, який художній засіб у них використовується? Яку художню функцію він виконує в замовлянні?

«Було собі красне море. Їхав чоловік красним возом, красними волами, красні колеса, красне ярмо, красна війя, красні притики, красне море рубати, хрещеному, нарожденному, молитвенному Івану кров замовляти» [79, с. 62].

«Кам’яні сіни, кам’яні стіни, кам’яні столи, кам’яні пани,кам’яне вино п’ють. Коли вони будуть те вино пожирати, тоді на мене будуть роти роззявляти і очі витріщати» [79, с. 184].

14. Поясніть відмінність язичницьких замовлянь і християнських молитов. Чи правомірно називати замовляння «молитвословом язичництва» (М. Новикова)?

15. Прочитайте «Плач Ярославни» у «Слові о полку Ігоревім». Чи можна віднести цей твір до жанру замовлянь? Дайте письмову відповідь на це питання.

Плач Ярославни (у перекладі Бориса Яценка)

«Кому співають на Дунаї?

То Ярославнин голос чується,

зегзицею, незнаний, рано кличе:

«Полечу, — казала, — зегзицею по Дунаєві,

омочу бебрян рукав у Каялі-ріці,

утру князеві криваві його рани на гарячім його тілі».

Ярославнарано плаче в Путивлі на забралі, мовлячи: «О Вітре-Вітрило! Чому, Господине, насильно вієш ти?

Чому несеш хиновські стрілки на своїх невтомних крильцях на воїв мого лада?

Хіба мало тобі було гір під хмарами віяти,

леліючи кораблі на синім морі?

Чому, господине, мою радість по ковилі розвіяв?»

Ярославнарано плаче в Путивлі-городі на заборолі,

мовлячи:

«О Дніпре-Словутичу!

Ти пробив кам’яні гори

100

крізь землю Половецькую.

Ти леліяв на собі Святославові носади до полку Кобякового.

Взлелій, Господине, мого лада до мене,

аби не слала йому сліз на море рано».

Ярославнана зорі плаче в Путивлі на забралі,

мовлячи:

«Світлеє і Трисвітлеє Сонце!

Всім тепле і красне ти.

Чому, Господине, простерло гаряче проміння своє на лада воїв?

В полі безводнім спрагою їм луки спрягло,

тугою їм сайдаки заткало» [70, с. 293—294].

16. Прочитайте уривки з повістей Г. Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма», М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» і з’ясуйте, які особливості виконання замовлянь відобразили ці письменники. Визначте тематичні різновиди наведених у творах замовлянь, знайдіть характерні для цього жанру формули.

а) «От i ввiйшли у велику хату, позащiпали i дверi, i вiкна, а вже i сонечко стало заходити; панночка затопила у печi, сама сходила по воду, а йшла по воду, як бабуся її навчила: не прямо до криницi, а вулицями обходила навпаки сонця; прийшла до криницi, набрала вiдро води та й вилила на сход сонця; друге набрала i вилила на заход сонця, а трете набравши, — що є духу, не оглядаючись, i вп’ять не прямо, а вулицею за сонцем. От як принесла, та й настановила кашник з водою; а бабуся достала з-за пазухи зiлля: любистку, материнки, чорнобривцю, цвiту папоротi, терличу та усього по пучечцi всипала в кашник та й пристановила до вогню; а сама узяла муки пшеничної, замiсила водою, та й вийняла з калитки у папiрцi кошачого мозку, вiдколупала пальцем та положила у те тiсто;далi достала у себе з хустки, що був зав’язаний, слiд пана Забрьохи та й роздiлила пополам i одну часточкувсипала у те ж таки тiсто, замiсила i скачала коржик, посадила в пiч спектись, i усе з приговорками та спльовуванням, а хорунжiвнi звелiла сидiти на полу, пiдiбравши ноги пiд себе, не жахатись, i, що вздрить, не боятись нiчого, i усе думати про свого милодана.

От як коржик спiкся, вона й дала його з’їсти Оленi за три рази, запиваючи з водянчика водою, що нашептала бабуся; а затим i горщок з зiллям став закипати. Бабуся, гукнувши на Йосиповну, щоб нiчого не жахалась, узяла другу частку слiду Уласовичевого та й всипала у кип’ячий горщик i стала мiшати, а сама аж у пiч мов улiзла, та що є духу i кричить: «Терлич, терлич! десятьох

приклич, а з десятьох дев’ятьох,а з дев’ятьох восьмирьох, а з восьмирьох семирьох, а з семирьох шестирьох, а з шестирьох п’ятирьох, а з п’ятирьох чотирьох, а з чотирьох трьох, а з трьох двох, а з двох одного, та доброго». Та й примовила нище-чком, щоб хорунжiвна не чула: «Пана сотника конотопського Забрьоху, Уласовича Микиту; а хто жде та дожида, так нехай собiдрiма». Та й дмухнула на Олену, а та нi з сього нi з того i стала собi дрiмати.

Вп’ять вража баба стала горщик мiшати i вп’ять кричить у комин тiї ж речi: «Терлич, терлич! десятьох приклич...» — та й звела на одного, усе-таки пана Уласовича,далi й примовила нищечком: «А хто сидить та ждеть, той нехай собi заснеть». Та вп’ять дмухнула на хорунжiвну, а вона, сердешна, так i заснула... Стала бабуся утрете мiшати зiлля i вже що є духу у трубу кричить на терлич; i як довела до одного, так аж запищала вiд натуги, кричачи зо всiєї сили та зовучи пана Уласовича, а на хорунжiвну дмухнула i говорить: «А хто спить та сопе, так нехай i захропе». А вiд сього панна Йосиповнй бебех у подушки та й захропiла на всю хату... А тут щось iз сiней у хатнi дверi — геп! та й стогне, i щось мурниче, — i охка... Побачим опiсля, що то там було...» [35, с. 83—84].

б) «А над головою уже шуміло. Там, в Чорногорі, чорнокнижники сікли десь лід по замерзлих озерах, а душі страчених нагло збирали той лід у міхи і мчались з ними на хмарах, щоб розсівать по землі. «Пропадуть сіножаті, засипле їх ледом, і буде плакать голодна худібка», — думала гірко. Але не встигла скінчити думки, як вдарив грім. Захиталися гори, гаджуги впали верхами на землю, земля піднялась, і все закрутилось у вихрі. Палагна ледве встигла вхопитись за стовбур і, мов крізь туман, побачила раптом, як дряпавсь на гору якийсь чоловік. Боровся з вітром, розкидав ноги, неначе рак, хапався руками за камінь і все дерся на верх. Ось він вже близько, зігнувся удвоє, біжить — і врешті став на вершку. Палагна пізнала Юру.

— Цес, певно, до мене... — налякалась Палагна, але Юра, видимо, її не бачив.

Став проти хмари, одна нога наперед, і склав руки на грудях. Закинув назад бліде обличчя і вперся похмурим оком у хмару. Стояв так довгу хвилину, а хмара ішла на нього. І раптом сильним рухом він кинув кресаню на землю. Вітер зараз звіяв її в долину і підхопив на голові в Юри довге волосся. Тоді Юра підняв до хмари ціпок, що тримав у руці, і крикнув у синій клекіт:

— Стій! Я тебе не пускаю!..

Хмара подумала трохи і пустила в одповідь вогняну стрілу.

— Ой! — закрила Палагна очі рукою, як розсипались гори.
Але Юра так само міцно стояв, і кучері вились на голові в

нього, як у гнізді гадюки.

— Ага! Ти так! — крикнув Юра до хмари. — То я мушу тебе
заклинати. Я заклинаю вас, громи й громовенята, тучі і тученята, я розганяю тебе, фортуно, наліво, на ліси й води... Іди розне
сися, як вітер по світі... Розсядься і розситися, ти тут сили не
маєш...

Але хмара тільки моргнула зневажливо лівим крилом і почала завертати направо, понад царинки.

— Нещастя! — стиснула руки Палагна. — Чисто виб’є
сіна...

Однак Юра не хотів піддатись. Він лиш зблід дужче, лиш очі потемніли у нього. Коли хмара направо — то й він направо, хмара наліво — і він наліво. Він бігав за нею, борючись з вітром, махав руками, грозив ціпком. Він вився, як в’юн, по горі, завертаючи хмару, моцувався із нею, спирав... Ось-ось, ще трошки, ще з сього краю... Чув в грудях силу, метав громи з очей, здіймав руки угору і заклинав Вітер розвіяв його кептар та бив у груди, хмара гарчала, плюскала громом, завертала у очі дощем, драгліла над головою, готова впасти, а він, залитий потом, ледве переводячи дух, метався грунем в нестямі, боячись втратить останні сили. Чув, що сили вже слабнуть, що в грудях пусто, що вітер рве голос, дощ залива очі, хмара перемагає, і вже останнім зусиллям підняв до неба короткий ціпок:

— Стій!..

І хмара раптом спинилась. Підняла здивовано край, сперлась, як кінь на задні ноги, заклекотіла внутрішнім гнівом, одчаєм знесилля і вже просила:

— Пусти! Де ся подіну?

— Не пущу!

—Пусти, бо гинем! — кликали жалібно душі, згинаючись під вагою переповнених градом мішків.

— Ага! Тепер ти просиш!.. Я тебе заклинаю: іди у безвісті, у провалля, куди коні не доіржуть, корови не дорікують, вівці не доблеюють, ворони не долітають, де християнського гласу не чути... Туди пускаю тебе...

І дивна річ — хмара скорилась, покірно повернула наліво і розв’язала мішки над рікою, засипаючи густим градом зарінок. Біла завіса закрила гори, а в глибокій долині щось клекотіло, ламалось і глухо шуміло. Юра упав на землю і важко дихав» [38, с 236—237].

в) «Так само Палагна не трималася хати, так само марнів Іван. Його шкура зчорніла та обліпила кості, очі запались ще глибше, його жерли гарячка, роздратовання і неспокій. Він навіть втратив охоту до їжі.

«Не інакше, як мольфарова справа, — гірко думав Іван, — наважився на життя, хоче з світу мя звести та й сушить...»

Він ходив до ворожки, та одвертала, — не помогло: відай, мольфар сильніший.

Іван навіть упевнився у тім. Проходячи якось повз хату Юри, він почув голос Палагни. Невже вона? Йому сперло у грудях.

Притиснувши серце рукою, Іван приклав вухо до брасі ми. Не помилився. Там була Палагна. Шукаючи шпари, щоб зазирнути у двір, Іван тихо посувався попід баркан. Нарешті йому удалось знайти якусь дірку у баркані, і він побачив Палагну і мольфара. Юра, зігнувшись, тримав перед Палагною глиняну ляльку і тикав пальцями в неї од ніг до голови.

— Б’ю кілок тут, — шептав зловісно, — і сохнуть руки та й ноги. В живіт — карається на живіт; не годен їсти...

— А єкби у голову вбив? — питала цікаво Палагна.

— Тоді гине в той мах...

Се ж вони на нього змовлялись!..» [38, с 239].

17. Підготуйте повідомлення «Збирання і дослідження українських замовлянь».

18. Розкажіть про ворожіння, які поширені на різні народні свята у вашій місцевості.

19. Проаналізуйте «Програми для середньої загальноосвітньої школи з поглибленим вивченням української літератури у 8— 11 класах, для класів з гуманітарним профілем, гімназій, ліцеїв та коледжів» (уклад. Г. Ф. Семенюк, В. І. Цимбалюк) і з’ясуйте, в якому обсязі ознайомлюються учні з питаннями походження і розвитку українського фольклору?

Тест для перевірки знань

1.Які дві доби виділяють у розвитку українського фольклору?

A) ранню і сучасну,

Б) доісторичну та історичну,

B) бездержавності та державності,
Г) дорадянську та радянську.

2. Які жанри сформувалися в дохристиянську епоху?

A) народні думи, історичні пісні, балади, Б) календарна обрядовість, казки, легенди,

B) билини, казки, робітничий фольклор,

Г)ліричні пісні, календарно-обрядова поезія, народна драма.

3. У чому сутність синкретизму первісного мистецтва?

A) це поєднання елементів відображення землеробства та скотарства,

Б) це вираження міфологічної свідомості,

B) це поєднання елементів різних мистецтв: танцю, музики,
поезії, драми тощо,

Г)це поєднання язичницького та християнського начал.

4. У чому полягає сутність фетишизму?

A) це віра в наявність душі в явищах природи, речах та предметах навколишнього світу,

Б) це сукупність вірувань в надприродний зв’язок між родом та окремими видами тварин / рослин,

B) це віра в надприродні властивості предметів та поклоніння їм,
Г) це віра в можливість надприродного впливу на людину чи

природу.

5. У чому полягає сутність магії?

A) це віра в наявність душі в явищах природи, речах та предметах навколишнього світу,

Б) це сукупність вірувань в надприродний зв’язок між родом та окремими видами тварин / рослин,

природу.

6. Який термін відповідає визначенню: «Інститут вшанування та поклоніння речам, явищам, істотам, божествам»?

A) тотем,Б) фетиш,

B) релігія,Г) культ.

7. У чому сутність двовір’я?

A) поєднання пантеїзму та політеїзму у свідомості народу,

Б) поєднання православ’я та католицтва у свідомості народу,

B) поєднання язичництва та християнства у свідомості народу,
Г) поєднання демонології та космогонії у свідомості народу.

8. До якої тематичної групи відносять замовляння вроків?

A) до лікарських,

Б) до суспільно-громадських,

B) до господарських,

Г)до сімейно-побутових.

9. Яке з поданих визначень характеризує ворожіння?

A) словесна формула, у якій вимагається виконання певної дії,
що супроводжується погрозами або негативними наслідками,

Б) словесна формула, якою людина скріплює правоту слів чи виконання обіцянки,

B) система словесно-обрядових дій, що здійснюються з метою
дізнатися про майбутнє чи впливати на нього,

Г)словесна формула, якою супроводжувалися ритуали і яка, начебто, мала магічну силу впливати на людей та світ.

10. Який принцип побудови характерний для жанрів магії?

A) тричастинність,

Б) вільна композиція,

B) кумулятивність,
Г) двочленність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аникин В.П., КругловЮ. Г. Русское народное поэтическое твор-чество. — Л.: Просвещение, 1983. — 416 с.

2. Бандура О., Волошина Н. Українська література: Підручник для 8 класу. — К.: Освіта, 2002. — 416 с.

3. Березовський І. Українські народні казки про тварин // Казки протварин. — К.: Наукова думка, 1979. — С. 9—44.

4. БілецькийЛ. Т. Основи української літературно-наукової критики / Упоряд. М. М. Ільницький. — К.: Либідь, 1998. — 408 с.

5. БулашевГ. О. Український народ у своїх легендах, релігійних по-глядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та віру-вання. — К.: Довіра, 1993. — 414 с.

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К., Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. — 1440 с.

7. ВознякМ. С. Історія української літератури. У 2 кн. — Кн. 1. — Львів: Світ, 1992. — 696 с.

8. Войтович В. Українська міфологія. — К.: Либідь, 2002. — 664 с.

9. Волошина Н. Й., Бандура О. М. Українська література: Підручник для 5 класу. — К.:Освіта, 1992. — 304 с.

10. ВоронийМ. Євшан-зілля// Духовні криниці. Українська літерату-ра (перша третина ХХ століття): Хрестоматія для 10 класу… / Упор. Г. Ф. Семенюк, П. П. Хропко. — К.: Освіта, 2000. — С. 323—327.

11. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис: У 2 кн. — К.: Оберіг, 1991. — Т. 1. — 450 с.

12. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О. Галича. — К.: Либідь, 2001. — 488 с.

13. ГлазовийП. Вибране: Байки. Гуморески. Усмішки. — К.: Дніпро, 1974. — 142 с.

14. Глібов Л. І. Цяцькований Осел: Вибрані твори / Упоряд. М. П. Бондар. — К.: Веселка, 1987. — 206 с.

15. Грицай М. С., Бойко В. Г., ДунаєвськаЛ. Ф.Українська народно-поетична творчість. — К.: Вища школа, 1983. — 358 с.

16. Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. — Т. 1. — К.:Либідь, 1993. — 392 с.

17. Гуйванюк Н., Бузинська В., Тодорюк С. Українська література: Підручник для 6 кл. загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням російською мовою. — Львів: Світ, 2006. — 228 с.

18. Дей О. Українська народна балада. — К.: Наукова думка, 1986. — 263 с.

19. ДмитренкоМ. Українська фольклористика: історія, теорія, прак-тика. — К.: Редакція часопису «Народознавство», 2001. — 576 с.

20. Довженко О. Кіноповісті. Оповідання. — К.: Наукова думка,

1986. — 710 с.

21. ДудінаТ. К., Панченков А. О. Українська література: 6 клас: Під-ручник. — К.: А.С.К., 2006. — 288 с.

22. ДунаєвськаЛ.Ф.Українська народна казка. — К.: Вища школа,

1987. — 128 с.

23. Етнографія України: Навчальний посібник / За ред. А. С. Макар-чука. — Львів: Світ, 1994. — 520 с.

24. Закон України «Про загальну середню освіту» // Освіта України. Нормативно-правові документи. — К.: Міленіум, 2001. — С. 103—126.

25. Закон України «Про освіту» // Освіта України. Нормативно-правові документи. — К.: Міленіум, 2001. — С. 7—38.

26. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості: Пісні, прислів’я, загадки, скоромовки / Упоряд. Н. С. Шумада. — К.: Веселка, 1989. — 606 с.

27. Зуева Т. В., Кирдан Б. П.Русский фольклор:Учебник длявыс-шихучебных заведений. — М.: Флинта: Наука, 2003. — 400 с.

28. Іваницький А., Пальоний В. Радянська фольклористика чи радян-ський фольклоризм? Політика та культура // Родовід. — 1996. — № 13. — С. 25—30.

29. Іваницький А. Українська народна музична творчість. — К.: Му-зична Україна, 1990. — 336 с.

30. Івасюк О., Гуйванюк Н., Бузинська В. Українська література: Пі-дручник для 5 класу загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням російською мовою. — Львів: Світ, 2005. — 216 с.

31. Історія української літератури ХІХ ст. (70—90-ті роки): У 2 кн.: Пі-дручник/ О.Д. Гнідан та ін. — К.: Вища школа, 2003. — Кн. 2. — 439 с.

32. Історія української літератури. (Перші десятиріччя ХІХ століт-тя): Підручник / П. П. Хропко, О. Д. Гнідан,П. І. Орлик та ін. — К.:Либідь. 1992. — 512 с.

33. Калинова сопілка: Антологія української народної творчості / Упор. Н. Шумада. — К.: Веселка, 1989. — 606 с.

34. Кафарський В. І., Савчук Б. П.Етнологія: Підручник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 432 с.

35. Квітка-Основ’яненкоГ. Ф.Маруся: Вибрані твори. — К.: Весел-ка, 1975. — 216 с.

36. КостенкоЛ. Вибране. — К.:Дніпро, 1989. — 559 с.

37. Котляревський І. П. Наталка-Полтавка// Котляревський І. П. Твори. — К.: Молодь, 1965. — С. 227—266.

38. Коцюбинський М. Твори: В 2 т. — К.: Наукова думка, 1988. — Т. 2: Повісті та оповідання (1907—1912). Статті та нариси. — 496 с.

39. Кравцов Н.И., Лазутин С. Г. Русское устное народное творчест-во: Учебник дляфил. спец. ун-тов. — М.: Высшая школа, 1983. — 448 с.

40. КулішП. О.Твори: В 2 т. — К.: Дніпро, 1989. — Т.2 . — 586 с.

41. Культура і побут населення України: Навч. посібник / В. І. Нау-лко та ін. — К.: Либідь, 1993. — 288 с.

42. ЛановикМ., Лановик З. Вивчення української усної народної творчості у вищій школі// Вища школа. — 2001. — № 6. — С. 38— 45.

43. ЛановикМ., Лановик З. Українська усна народна творчість: Під-ручник. — К.: Знання-Прес, 2001. — 591 c.

44. Легенди та перекази / Упор. та приміт. А. Л. Іоаніді. — К.: Нау-кова думка, 1985. — 400с.

45. Лексикон загального та порівняльного літературознавства / За ред. А. Волкова (голова) та ін. — Чернівці: Золоті литаври, 2001. — 636 с.

46. Лепкий Б. Час рікою пливе // Розсипані перли. Поети «Молодої Музи» / Упор.М. Ільницький. — К.: Дніпро, 1991. — С. 463—464.

47. Лижичко Руслана. Коломийка // .

48. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Кова-лів та інші. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — 752 с.

49. Мифология. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. Е. М. Мелетинский. — М.: Большая Российская энциклопедия, 1998. — 736 с.

50. МовчанР. В.Українська література: Підручник для 5-го класу загальноосвітніх навчальних закладів. — К.: Ґенеза, 2005. — 240 с.

51. Народні байки / Упоряд.М. Дмитренко. — К.: Редакція часопису «Народознавство», 1994. — 40 с.

52. НаєнкоМ.К. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — 320 с.

53. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ століт-ті. — К.: Шкільний світ, 2001. — 16 с.

54. Нечуй-Левицький І. Микола Джеря // Нечуй-Левицький І. Твори в 2 т. — Т. 1.: Повісті та оповідання. П’єса. — К.: Наукова думка, 1985. — С. 435—536.

55. Олесь О. Все навколо зеленіє: Вірші, поеми, казки / Упоряд. Р. Радишевський. — К.:Веселка, 1990. — 318 с.

56. От прибаутки до былины: Русский фольклор/ Сост. В. Ани-кин. — М.: Художественная література, 1991. — 398 с.

57. Пасічник Є., Слоньовська О. Українська література: Підручник для 6 класу. — К.: Освіта, 2000. — 320 с.

58. Перлини української народної пісні: Пісенник / Упоряд. М. М. Гордійчук. — К.: Музична Україна, 1989. — 390 с.

59. Пісні родинного життя: Збірник / Упоряд. Г. В. Довженок. — К.: Дніпро, 1988. — 359 с.

60. Пономарьов А. П. Українська етнографія: Курс лекцій. — К.: Либідь, 1994. — 320 с.

61. Постфольклор // ru.wikipedia.org.

62. РуданськийС. В. Лев і Пролев. — Львів: Каменяр, 1980. — 126 с.

63. Русин М. Ю. Фольклор: традиції і сучасність. — К.: Либідь, 1991. — 102 с.

64. Русское народное поэтическое творчество. Хрестоматия по фо-льклористике: Учебное пособие дляфилологических специальностей педагогических институтов / Сост Ю. Г. Круглов. —М.: Высшая шко-ла, 1986. — 536 с.

65. Сайт «Весела абетка» //.

66. Сивачук Н. Український дитячий фольклор: Підручник. — К.: Деміург, 2003. — 288 с.

67. Симоненко В. А. Народ мій завжди буде: Вірші та казки. — К.: Веселка, 1990. — 159 с.

68. СковородаГ. С. Світ ловив мене, та не впіймав. — Харків: Фо-ліо, 2006. — 607 с.

69. Словарь иностранных слов. — М.: Русский язык, 1988. — 624 с.

70. Слово о полку Ігоревім… /У перекладі Б. Яценка // Сценко Б. Історія першого видання «Слова о полку Ігоревім». — К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2006. — С. 279—297.

71. Степанишин Б. Українська література: Підручник для 9 кла-су. — К.: Освіта, 1997. — 336 с.

72. Теорія фольклору / О.Марчун // 14258.html.

73. Тисячоліття. Поетичний переклад України-Русі. Антологія / Упоряд. М. Н. Москаленко. — К.:Дніпро, 1995. — 693 с.

74. Українка Леся. Зібрання творів у 12 томах. — Т. 1. Поезії. — К.: Наукова думка, 1975. — 448 с.

75. Українська народна поетична творчість / За ред. М. Рильсько-го. — К.: Радянська школа, 1965. — 231 с.

76. Українська художня культура: Навч. посібник / За ред. І. Ф. Ля-шенка. — К.: Либідь, 1996. — 416 с.

77. Українське народознавство: Навч. посібник / За ред. С. П. Пав-люка. — К.: Знання, 2006. — 568 с.

78. Український фольклор: Критичні матеріали / С. К. Бисикало, Ф. М. Борщевський. — К.: Вища школа, 1978. — 288 с.

79. Українські замовляння / Упоряд.М. Н. Москаленко. — К.:Дніп-ро, 1993. — 309 с.

80. Українські народні казки, легенди, анекдоти / Упоряд. В. А. Юз-венко. — К.: Молодь, 1989. — 432 с.

81. Українські поети-романтики: Поетичні твори / Упоряд. М. Л. Гончарука. — К.: Наукова думка, 1987. — 592 с.

82. Франко І. Я. Поезії. Мойсей: Поема. Украдене щастя: Драма з сільського життя. — К.: Дніпро, 1989. — 567 с.

83. Цимбалюк В. Українська література. Підручник для 7 класу зага-льноосвітніх навчальних закладів. — К.: Освіта, 2004. — 496 с.

84. Чичеров В. И. Русское народное творчество. — М.: Издательство Московского университета, 1959. — 522 с.

85. Шабельникова Л. П. Українська література: Підручник для 5 кл. — К.: Грамота, 2005. — 296 с.

86. ШевченкоТ. Г. Кобзар. — К.: Дніпро, 1981. — 613 с.

87. Эолова арфа: Антологія баллады / Сост. А. А. Гугнина. — М.: Высшая школа, 1989. — 671 с.

88. Эстетика: Словарь / Под общ. ред. А. А. Беляева и др. — М.: По-литиздат, 1989. — 447 с.

89. Японські народні казки / Упоряд. І. П. Дзюба. — К.: Веселка, 1986. — 151 с.

Схожі матеріали:

Меню

Архів матеріалів

Октябрь 2017 (3)
Сентябрь 2017 (43)
Август 2017 (11)
Июнь 2017 (1)
Май 2017 (2)
Февраль 2017 (2)

Показать / скрыть весь архив