Карел Чапек історія створення твору «Війна з саламандрами»
Мене запитали, як виник у мене задум написати «Війну з саламандрами» і чому я обрав саме саламандр, щоб зробити з них носіїв ідеї свого так званого роману-утопії про загибель людської цивілізації. Що ж, коли розпові¬дати відверто, як виник у мене цей задум, мушу чесно признатися, що спочатку я, власне, ніякої утопії писати не збирався. Я не почуваю якогось особливого потягу до утопій; перше ніж я почав писати своїх «Саламандр», у мене був на думці зовсім інший роман; я задумав образ славної людини, в якому почасти хотів відтворити риси свого покійного батька, постать сільського лікаря серед своїх пацієнтів; це мала бути ідилія з життя медика і водночас екскурс у патологію суспільства. Я мав чимало втіхи з цього сюжету, цілі тижні й місяці будуючи його в голові, але якось не міг поринути в нього до кінця. Перешкоджав невиразний сумнів: чи матиме що робити той добряга-лікар у світі, такому розладнаному, гяким він був тоді і є досі? Звісно, він міг лікувати людей і їхні хвороби, але був занадто далекий від тих недуг, на які хворіє наш світ. Я думав про доброго лікаря, а весь світ тим часом говорив про господарську кризу, національну експансію й майбутню війну. І я не міг цілком ототож¬нити себе зі своїм лікарем, бо і я — хоч1 цього, мабуть, і не вимагають від письменників — був і лишаюся гли¬боко стривожений долею людства. Звичайно, я ніяк не спроможний відвернути те, що загрожує людській циві¬лізації; але я принаймні не можу не бачити цієї загрози і не думати про неї майже весь час.
Тоді — було це торік навесні, коли в світовій економіці справи стояли препогано, а в політиці —ще гірше,— я з якоїсь нагоди написав таку фразу: «Не слід думати, що та еволюція, завдяки якій виникло наше життя, була єдино можливою формою еволюції на цій планеті». І з цього все зродилось. Ця фраза винна в тому, що я напи¬сав «Війну з саламандрами».
Адже й справді: ми не можемо виключити того, що за сприятливих обставин рушієм культурного розвитку міг стати замість людини інший тип життя, інший зоологічний вид. Людина зі своєю цивілізацією й культурою, з усією своєю історією розвинулася з класу ссавців, з родини приматів; одначе можна уявити собі, що така сама еволюційна енергія могла окрилити розвиток якогось іншого виду тварин. Не виключено, що в певних життєвих умовах бджоли або мурашки могли б розвинутись до високоінтелектуальних істот, здатність яких до створення цивілізації була б не менша, ніж наша. Не можна цього виключити й щодо інших тварин. За сприят¬ливих біологічних умов якась цивілізація, і то не нижча від нашої, могла б виникнути й у морських глибинах.
Така була моя перша думка, а за нею з'явилася другаj якби не людина, а інший зоологічний вид досяг того сту¬пеня, що його ми називаємо цивілізацією, то як ви га¬даєте — чи робив би й він такі дурниці, як людство? Чи так Само воював би? Чи зазнавав би таких самих істо¬ричних катастроф? І як би дивились ми на імперіалізм ящерів, націоналізм термітів, економічну експансію ча¬йок або оселедців? Що б ми сказали, якби не людина, а інший зоологічний вид заявив, що завдяки своєму інте¬лектові й численності лише він має право заселити веб* світ і панувати над усім живим?
Таким чином, це зіставлення з людською історією, і то з історією найактуальнішою, змусило мене сісти за письмовий стіл і написати «Війну з саламандрами». Кри¬тика визначила її як утопічний роман, Я відкидаю таке визначення. Це не утопія, а сьогоднішній день. Це не роздуми про якесь далеке майбутнє, а віддзеркалення того, що існує тепер і серед чого ми живемо. Це не фан¬тазія; фантазій я вам навигадую задарма скільки зав¬годно, аби тільки захотіли. Мені йшлося про дійсність. Література, яка не цікавиться дійсністю і тим, що насправді відбувається в світі, письменство, що не хоче реагувати на все це з такою силою, яка лиш дана слову й думці, — не моя сфера, і тут нічого не вдієш.
В цьому вся річ: я написав своїх «Саламандр», бо думав про людей, і обрав як алегоричний образ саме саламандр не тому, що люблю їх більше або менше він інших божих створінь, а тільки тому, що колись у відбитку кістяка гігантської саламандри третинного періоду помилково побачили скам'янілі рештки нашого предка-людини; отож саламандри серед усіх тварин мають особливе історичне право виступати на сцену в ролі нашого символу. Та хоч вони й були тільки приводом для відображення людських справ, авторові довелося вживатись у їхній образ; правда, це вживання було пов'язане з відчуттями мокрості й холоду, але водночас і з такою самою насоло¬дою та жахом, як вживання в образ людини.