ВІДОБРАЖЕННЯ ПРАГНЕННЯ НАРОДУ

ДО НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСТІЙНОСТІ, ДО ВОЛІ У ПОЕМІ

І. ФРАНКА «МОЙСЕЙ»

Однією з високохудожніх перлин української літератури є написана в 1905 році глибокопатріотична поема І. Франка «Мойсей», у кожному рядку якої відчувається зболена душа автора за стражденну долю України, його любов, віра і надія на те, що прийде час, і наш народ «…огнистим ви­дом засяє у народів, вільних колі… і гляне, як хазяїн домовитий, по своїй хаті і по своїм полі». Тобто побудує власну самостійну державу. Перенісши біблійний сюжет на рідний ґрунт, І. Франко створив багатопроблемний філософський твір, який, зазначає Мікулаш Неврлий, «сягає корінням істо­ричної долі українського народу, зачерпнувши при цьому страдницької долі свого геніального творця». Поема є дороговказом і пересторогою для укра­їнської нації сьогодні, коли вона виходить на шлях своєї державності.

Свою поему «Мойсей» І. Франко писав для українського народу під впливом біблійної легенди про Мойсея, яку він прагнув переосмислити в аспекті проблеми визволення трудового народу від гніту. Під подертими наметами древніх ізраїльтян, «синів пустині», письменник бачив своїх зне­долених земляків. Сорокарічне блукання єврейського табору по пустині в пошуках обіцяної Палестини в художньому мисленні поета асоціювалось із сумними сторінками літопису українського народу, який звивистими стежками-дорогами історії шукав свою вітчизну. А здобуття Єрихона і за­воювання обіцяного краю в уяві автора воскрешало героїчну боротьбу рідного народу за волю, зміцнювало віру в його краще майбутнє.

І. Франкодобре знав менталітет свого народу, його рабську психоло­гію і передбачав, які катастрофи чекають його на шляху визволення і ство­рення своєї державності. Тому найперша заповідь його — бути одностай­ними у священній боротьбі за державність, невідступно вірити в реалізацію своєї ідеї, пройти для цього весь шлях до кінця. Цю ж думку підтверджує «пролог» до поеми, який є і звертанням до народу і заповітом йому. І. Фран­ко розкриває читачеві свій задум: писав він з думою про минуле, сучасне і «будуще» вітчизни, з глибокою вірою, що україн-ський народ позбудеть­ся соціального та національного гніту і займе гідне місце серед інших на­родів. Із перших строф прологу стає зрозуміло, кому І. Франкоадресував свого «Мойсея»:

Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу, людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Вступ наповнений болючою думкою про рабський стан рідного люду, що палить душу поета пекучим соромом. Та не дарма цей край був увесь политий кров’ю борців. Головною думкою другої частини прологу є надія і тверда віра в майбутнє українського народу.

Історія української культури багата на героїв-лицарів честі, патріотів, пророків, які можуть піднести й очистити душі, запалити їх священною любов’ю до України, її народу. Таким є Мойсей, який під ревіння бурі і за­вивання шакалів продирається крізь хащі на гору Нево, щоб хоч краєм ока поглянути на ту священну землю, до якої довгим мученицьким шля­хом вів свій народ. Аналіз наприкінці життя своїх здобутків і втрат на­штовхує пророка на думку, що ті, задля кого він увесь вік жив і трудився, аби витягти їх із рабства й піднести до себе, чи хотіли цього, чи розуміли його святі наміри? І чи спроможна маса піднятися до рівня пророків своїх? Так, прийде час, коли народ знайде в собі сили боротися до кінця за нове життя.

І, я знаю, ви рушите все, Наче повінь весною. Та у славнім поході своїм Не питайте за мною! Най наперед іде ваш похід, Наче бистрії ріки!

Посіяні зерна віри в свободу не вмирають разом із Мойсеєм. Після смерті пророка естафету боротьби підхоплюють його учні й досягають успіхів. Не «момент» мине після смерті Мойсея, доки усвідомлять євреї, кого вони втратили, зрозуміють помилку і повернуть на той шлях, який веде до свободи. Смерть Мойсея повернула народові ідеал. З натовпу легковірного й некерованого, він стає народом, монолітом, якому легко знести зі свого шляху тиранів і гнобителів.

Ще момент — і Єгошуї крик Гіря сто тисяч повторить; Із номадів лінивих ся мить Люд героїв сотворить.