Сюжет і композиція поеми. Образ пророка Мойсея
Поема І. Франка «Мойсей» складається з прологу і двадцяти пісень (розділів). Як відзначає відомий дослідник творчості І. Франка А. Каспрук, за розгортанням подій та значущістю основних сюжетних вузлів поеми її умовно можна поділити на чотири частини.
У першій (пісні І-ХІ) показано наростання й загострення конфлікту аж до повного розриву між пророком і його народом, підбурюваним демагогами Авіроном і Датаном. Мойсей іде геть з табору, аби хоч самому дійти і побачити обіцяний край.
Друга частина — пісні XII—XVIII. Це роздуми Мойсея над долею народу, який він сорок років вів до бажаної мети.
Третя частина — пісня XIX. Розмова з Єговою і смерть Мойсея.
Четверта частина — пісня XX. Єврейський народ після смерті Мойсея йде далі і досягає обіцяної землі. Ідеали, за які боровся Мойсей, здійснюються.
Пролог передує загальному вступу до поеми, в якому Франко вводить читача в психологічну атмосферу, що склалася в момент назрівання конфлікту між єврейським народом і Мойсеєм. Народ зневірився в існуванні обіцяного пророком «чудового краю», покинув «ждать і бажать», «рватись в простори». Він задовольняється простим животінням.
Поет змальовує Мойсея справжнім народним ватажком, що ніби уособлює в собі духовну енергію народу. Коли народ не вірить пророкові, не слухає його, тоді пророк втрачає віру у власні сили, у вірність обраного шляху. Трагедія Мойсея як ватажка, невизнаного своїм народом, накреслюється вже в другій пісні поеми.
Франко показує, що ця трагедія коріниться в низькому рівні свідомості людей, в їхньому небажанні рухатись уперед.
Тому народну відсталість використовують у своїх егоїстичних цілях злі сили, лжепророки Датан і Авірон. Аби самим стати на чолі народу, вони зводять наклепи на Мойсея. І деякий час люди до них прислухаються.
Попри заборону промовляти, під загрозою бути побитим камінням, Мойсей наважується звернутися до свого народу із палким словом.
Третя пісня розпочинається чудовим пейзажем, на тлі якого реалістично змальовано побут синів Ізраїлю. Поет ніби робить окремі замальовки, які загалом складають величезну панораму буття євреїв. Франко зумів тонко передати локальний колорит побуту кочового племені.
У цій же третій пісні Франко вперше подає портрет Мойсея. Пророк виступає в поемі могутньою постаттю, сповненою внутрішньої сили, вогню і духовної величі:
...Глянь, Мойсей виходжа Із свойого намета. Хоч літа його гнуть у каблук Із турботами в парі, Та в очах його все щось горить, Мов дві блискавки в хмарі. • Поет показує не лише духовну велич Мойсея, але й його глибокі вболівання за долю народу. У кінці третьої і в четвертій пісні поеми Франко демонструє велику силу переконання Мойсея, його залізну волю. Пророк, наперекір волі одноплеменців, що перебували під впливом лжепророків, виходить на вічовий камінь і промовляє, картаючи дух рабської покори, закликаючи громаду прямувати до наміченої мети.
У п'ятій і шостій піснях Франко вкладає в уста Мойсея казку про терен, що має пояснити народові його призначення. Оригінальний текст притчі про терен знаходимо в Біблії (Книга суддів, глава IX).
У першоджерелі дерева запрошують царювати над ними оливкове дерево, фігову пальму, виноградну лозу і терен. У поемі «Мойсей» кількість рослин дещо збільшена. Це кедр ліванський, пальма, рожа, дуб, береза, терен. Але найголовніше те, що поет змінив ідейне звучання притчі. Якщо в біблійному переказі терен фактично висміюється, показано його сміховинні претензії і злість, то у Франка ця рослина виступає благородним захисником дерев. Непомітний і скромний на вигляд, терен виявляється корисним, здатним на самопожертву заради інших.
Вставна притча про терен, пов'язана з сюжетом, має у творі і самостійне значення — змальовує алегоричний образ беззавітного борця за народну справу. Порівнюючи терен з єврейським народом, якого Бог обрав собі за сина, Мойсей говорить, що Єгова не взяв собі гордих, не взяв багачів, що «землю плюндрують», згордував усю славу, усе книжкове мудрування».
У піснях сьомій, восьмій і дев'ятій Франко відтворює стан найвищого напруження в стосунках пророка з громадою. Демагоги Авірон і Датан, скориставшися темністю євреїв, дають жорстокий бій Мойсею. Авірон глузливо пропонує поставити Мойсея громадською нянькою біля дітей. А Датан пішов ще далі. Він стверджує, ніби Мойсей повів євреїв з Єгипту за наказом єгипетського фараона, аби знищити свій народ. Датан пропонує вигнати Мойсея з громади негайно.
Але перш ніж покинути табір, Мойсей ще раз звертається до людей (пісні IX, X). Він осуджує сліпоту, картає народ, але разом з почуттям болю в його словах відчувається живе й тепле почуття любові до людей, що переповнює Мойсееве серце. Замість тяжких проклять він висловлює сердечну тугу через те, що мусить кидати громаду.
Прямуючи в пустелю, Мойсей зворушливо прощається
з єврейськими дітьми, які не розуміють, чому дідусь іде в ніч
із табору.
Найглибше розкривається внутрішній світ пророка в піснях XII-XVIII. Опинившись у вигнанні, Мойсей наодинці з собою немовби оглядає весь свій шлях народного проводиря. А оскільки він залишився один, його душу починають роз 'їдати сумніви, хитається його віра.
Мойсей палко молиться до Єгови, але замість Божого голосу чується нашіптування демона пустині Азазеля.
Мойсей на горі молиться до Бога, а вранішнє сонце відкидає його тінь аж у долину. У сяйві сонця фігура пророка здається колосальною, і люди зачудовано споглядають за ним. Те ж саме спостерігаємо і при заході, коли така ж величезна тінь лягає на табір. Тут, як бачимо, Франко використав для створення образу Мойсея цілком реальні світлові ефекти (пісня XV).
Сповнена філософських роздумів шістнадцята пісня поеми. Втомлений після цілоденного сходження на гору Мойсей, коли прийшла ніч, падає зомлілий. Азазель, прибравши образ матері, намагається переконати пророка залишити свою справу і для цього показує йому Бога безсилим.
У тому ж розділі Франко наводить міф про Оріона, взятий з давньогрецької міфології. У передмові до другого видання поет писав, що скористався цим міфом у переказі грецького міфолога Аполлодора. Франко значно переробив міф відповідно до змісту своєї поеми і вклав його в уста Азазеля.
Остаточно ламається гордий дух Мойсея після того, як Азазель показав пророкові Палестину і те, які біди чекають у ній єврейський народ (пісня XVIII). Мойсей падає на землю з розпачливим криком: «Одурив нас Єгова!» І хоч він ще живий, це вже переможений демоном, духовно спустошений старець, а не палкий пророк. Сумніви в правильності обраного шляху викликають кару з боку Єгови (пісня XIX). Мойсей зневірився, а значить, загинув духовно й фізично. Втім Франко не показав у поемі смерть Мойсея, а залишив це «за поетичною заслоною».
Фінал поеми — її заключна, двадцята пісня. Це гімн народові, його творчій силі, що ніколи не гине і не згасає. Мойсей помер, але народ залишився жити. В ньому сховані незмірені сили і величезні можливості, що ось-ось прорвуться
назовні і знищать усе рутинне. Смерть Мойсея стала тим імпульсом, що призвів до руху приховані сили народу. Відбувається величезний вибух народної енергії, на чолі творчого, дерзновенного народу стає новий вождь — Єгошуа. Лжепророки гинуть від народного гніву. Новий ватажок закликає євреїв у похід, і йому вторять сто тисяч голосів.
Поема «Мойсей» закінчується тріумфом народної справи, за яку сорок років боровся Мойсей, але не знайшов у собі твердості, аби її закінчити. Народ завершує справу'і йде далі, змітаючи лжепророків, до соціальних змін і оновлень.
Поема містить у собі кілька вставних оповідань-притч — повчальних алегоричних оповідей (наприклад, притча про терен, міф-притча про Оріона тощо). Але й саму поему можна вважати величезною, дуже розгорнутою притчею, котру слід трактувати, як вічну боротьбу в душі людини між світлим (Єгова, Мойсей) і темним (Азазель, Авірон, Датан) началами, як вічну тему двобою матеріального і духовного не тільки в душі окремої людини, айв народі загалом.