УДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА ЯК ОДИН ІЗ ВИДІВ МИСТЕЦТВА.

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС.

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА ПРО ЛІТЕРАТУРУ.

ПОЧАТКИ ЛІТЕРАТУРНОЇ ТВОРЧОСТІ.

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА У СВІТОВОМУ КОНТЕКСТІ

Мета: розкрити поняття «художня література», «літературний процес», «літературознавство»; познайомити учнів із найвідомішими українськими літературо­знавцями; пояснити, з чого починається літературна творчість народів; прокоментувати зв'язок літератури як мистецтва слова з тенденціями свого часу; домог­тися засвоєнню основних фактів розвитку літератури від найдавніших часів до середини XIXст.; розвивати читацькі навички десятикласників; виховувати по­чуття до художньої літератури як мистецтва слова.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: мультимедійна дошка, відеозапис (художній фільм «Григорій Сковорода», реж. І. Кавелерідзе, 1958),портрети літературознавців.

Що є мистецтво?

Це могутній голос народу, що лунає з уст вибраних умільців.

П. Загребельний

ХІД УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності учнів

I. Складання словничка уроку

Художня література, предмет зображення, художній образ, мистецтво, літературний процес, літературознавство, фольклор, провідні тенденції, національне і вселюдське й т. ін.

II.Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Вступне слово вчителя

«Художня література як вид мистецтва» {див. додаток).

2. Розкрийте зміст кодексу кваліфікованого читача (систему) література — письменник —читач

3. Лекція учителя за планом

Літературний процес (див. додаток, текст 1) Літературний процес —розвиток художньої літератури, за­кономірності якого вивчаються історією літератури та літера­турної критики.

Елементи критики (див. додаток, текст 2)

1. Методи.

2. Напрями.

3. Типи творчості.

4. Жанри.

Головні риси художньої літератури (див. додаток, текст3)

•  Мистецтво писемного слова.

•  Мета —відображення реальної дійсності.

•  Основний спосіб відображення дійсності — художній образ.

•  Відображення завжди особистісне.

•  Відображення поєднується з авторським переосмисленням.

• Читач, відштовхуючись від письменницького образу, створює свій.

•  Художня література —не буквальне, а умовне відображення картини світу.

Індивідуальний стиль (ідіостиль) письменника(див. додаток до уроку)

Складові літературознавства(див. додаток до уроку) 4. Навчальний практикум

Опрацьовуємо прочитане, побачене, прослухане

• Розшифруйте поняття «література». Коли його було введено в ужиток? Що воно означає нині?

•  Доберіть синонім до слова мистецтво.

•  Назвіть те спільне, що об'єднує всі види мистецтва.

•  Як ви розумієте визначення літератури як «слова про світ»?

•  Що таке художній образ? Дайте йому визначення і охарактеризуйте.

•  Що означає вислів: «література не відображає світ буквально»?

•  Чи має читач право на своє бачення того, що зобразив автор?

•  Що означає індивідуальний стиль письменника? Порівнюємо

•  У чому, на вашу думку, полягає відмінність світу мистецтва й науки?

•  Що зумовлює відмінність образів, створених художником і поетом?

Робимо висновки

•  Чому художню літературу відносять до мистецтва?

•  Назвіть чинники, що впливають на літературний процес.

•  Яке призначення мистецтва взагалі й художньої літератури зокрема?

•  Прокоментуйте вислів: «Ви думаєте, що ви оцінюєте книгу? Ні, книга оцінює вас».

Творче завдання

Підготуйте усне міркування, спираючись на слова відомого мовознавця О. Потебні «Без образу немає мистецтва».

5. Виступ 1-гоучня-«літературознавця»

Виступ 1-го учня-«літературознавця» з доповіддю «Українська культура у світовому контексті» (див. додаток до уроку).

6. Виступ 2-гоучня учня-«літературознавця»

Виступ 2-го учня учня-«літературознавця» з доповіддю «Один із найвідоміших письменників та літературознавців України» {див. додаток до уроку).

7. Перегляд відеофільму

«Григорій Сковорода» реж. І. Кавалерідзе, 1958.

8. Бесіда за питаннями

•  Чим цінна спадщина Г. Сковороди для сучасного читача?

•  Що особливо вразило в характері, особистому житті й напрямі діяльності Сковороди?

9. Фольклор

(Див. додаток, текст 4)

10.         Періодизація розвитку української літератури

(Див. додаток, текст 5)

III.         Закріплення

1. Міні-дискусія на тему «Українська література на загальноєвропейському тлі»

2. Робота в парах

Виготовлення карток-питальників (4 питання) за темою уроку. Зразок:

Картпка-питпальник № 1

1. Побудуй асоціативний ряд до поняття мистецтво.

2. Що, на вашу думку, утворює фундамент світової літератури?

3.У вигляді літературного алгоритму продемонструй безперерв­ність літературного процесу.

4.Назви видатних українських діячів, творча праця яких зба­гатила нашу літературу.

Оцінювання.

IV.         Домашнє завдання

1. Вивчити конспект уроку.

2. Створити пораду-«кодекс» на тему «Що означає знати худож­ній твір?». Навести приклад.

3. Написати письмову роботу «На тернистих шляхах (про тяжкі умови розвитку української літератури).

Додаток

1.Художня література як вид мистецтва

Красне письменство як один із видів мистецтва є художнім ві­дображенням суспільної свідомості, а через ту свідомість — і су­спільного буття, дійсності. Спрямування художньої літератури — людинознавче. Що б не описував письменник (людей, предмети, фауну, флору),— то все для людей і про людей.

Як кожному виду мистецтва (музиці, малярству, скульптурі, архітектурі, театрові, хореографії, кіно), мистецтву художнього слова притаманні ідейність, образність, емоційність. Ідеї, себто головному задумові літературного твору, підпорядковано все: об­рази, сюжет, композиція, виражальні засоби тощо. Головне — об­рази: персонажі, пейзажі, портрети, інтер'єр, умовні та ліричні образи. За їх допомогою письменник висловлює свої почуття, роздуми, суспільні ідеали. Мета красного письменства, за Іваном Франком,— «викликати в душі читача живі образи тих людей чи речей, котрі нам малює поет, і ними будити ті самі чуття, які про­ймали душу самого поета в хвилі, коли творив ті образи». Отже, образність у художньому творі —це сукупність почуттів (емоцій), захоплень, схвильованості автора. Висока ідея породжує глибокі почуття, під впливом яких і виникає художній образ.

У літературних творах конкретно-історичне та загальнолюд­ське взаємопов'язані й взаємозумовлені. Наприклад, спокон­вічне прагнення нашого народу до волі й щастя (загальнолюд­ське) викликало масовий протест українського селянства проти національно-соціального гноблення — Коліївщину (конкретно- історичне).

Питомі риси українського національного характеру вилилися у створення світу самобутнього красного письменства, головні ознаки якого — поетичне світосприймання, глибинне розуміння природи, Бога, любов до людей, доброта й милосердя, прагнення до самопізнання і самовираження. Від ступеня таланту письмен­ника та його світогляду залежать суспільна значимість, а відтак і популярність його творів. Геніальність Тараса Шевченка, його полум'яний патріотизм вилились у натхненне послання «І мерт­вим, і живим», яке ось уже півтора століття стукає до сердець де­сятків мільйонів українців у всьому світі, хвилює і цим активізує їх на громадянські вчинки, на визвольну боротьбу за незалежну державу, посилює їхні національну свідомість та гідність.

2.Літературний процес

Під літературним процесом найчастіше розуміють складний розвиток художньої літератури, закономірності якого вивчаються історією літератури та літературною критикою (елементами його є художні методи, напрями, стилі, школи, типи творчості, жанри тощо). Однак, літературний процес не завжди дорівнює літератур­ному розвиткові (поступові) (не правомірно говорити про «кра- щість» чи «гіршість» бароко чи класицизму, реалізму чи роман­тизму тощо).

Зміна тих чи інших художніх явищ (передусім художніх на­прямів, як упорядкованих літературних тенденцій, що з'явилися приблизно в один і той самий час) в силу амбівалентної природи самої літератури (і мистецтва загалом) залежить від інтра- (внут­рішньо-) та екстра-(поза-)естетичних факторів. Екстралітератур- ним (суспільним) чинником є світогляд, той методологічний фун­дамент, який породжує певну концепцію дійсності, певний спо­сіб її пізнання, розуміння суспільно-історичних закономірностей, місце людини в суспільстві та Всесвіті, а також ідейні переко­нання.

Так чи інакше пов'язані із суспільним естетичні чинники (фак­тори). До них зараховують: 1)поетику як систему більш-менш нормативних правил, котрі виросли на філософському фундаменті того чи іншого літературного напряму і безпосередньо пов'язані з літературною творчістю; 2) спільність мотивів, тем, ідей, обра­зів, сюжетних схем, що переважають у певному літературному напрям; 3) сукупність художніх засобів, регульованих поетикою літературного напряму.

3.Стиль письменника

Стиль (походить від грецьких слів, що означають «свій» та «розмова», «говір», «наріччя») письменника залежить передусім від ідіолекту, тобто від сукупності індивідуальних рис мови пев­ної людини, котра зумовлена національністю, місцем її прожи­вання, віком, фахом, соціальним станом тощо. Авторська своє­рідність у використанні мовних засобів витворює індивідуальний стиль (ідіостиль) письменника.

Взагалі під стилем (з латинської перекладається як «грифель для писання») розуміють сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника. Стиль, отже, розуміють як синонім митецького напряму чи те­чії. Але частіше цим терміном окреслюють авторську, індивіду­альну манеру письма, або ідіостиль. Стиль письменника — це сукупність особливостей його творчості, якими його твори від­різняються від творів інших митців. Сукупність зображально- виражальних засобів письменника тоді дає ефект, коли законо­мірно поєднується в художньо мотивовану систему, зумовлену індивідуальністю митця. До стильових чинників зараховують: світогляд і світовідчуття (образне мислення) письменника, тема­тику і проблематику, яка його займає, закони і норми обраного ним жанру. Виразниками стилю виступають елементи форми художнього твору (від композиції до мовних виразових форм). Досліджуючи стиль певного письменника, виділяють стильову домінанту. Маючи стильове «обличчя», письменник із кожним твором видозмінює його.

4.Складові літературознавства та механізм

цілісно-системного дослідження

Проблема основних складових літературознавства досі зали­шається не вирішеною. Одні дослідники (їх більшість) або до­водять, або лише згадують наявність у літературознавстві трьох основних складових: теорії літератури, історії літератури й літе­ратурної критики.

Інші дослідники стверджують, що складових дві: теорія та іс­торія літератури. Вони вилучають, таким чином, із літературо­знавства літературну критику, хоча й вступають при цьому в про­тиріччя. В одній з новітніх теоретичних праць зазначено: «Правда, деякі дослідники не вважають літературну критику складовою частиною літературознавства. Зокрема, В. Брюховецький зазна­чає: «Сучасне літературознавство становить собою складну ди­намічну систему, яка органічно взаємодіє з критикою літера­турною». При цьому додається: «До речі, сам В. Брюховецький не є послідовним у відстоюванні подібної думки. У надрукованій у цьому ж томі Української літературної енциклопедії в статті «Критика літературна» він зазначає, що літературна критика —одна з трьох основних галузей літературознавства».

Крім того, є прихильники (Козлов А. В., Козлов P. А.) чоти­рьох складових: історії літератури, літературної критики, теорії літератури та бібліографії.

Іншої думки дотримується, зокрема, Анатолій Ткаченко, звер­нувши увагу, що «у вітчизняному літературознавстві традиційно виділяють три основні дисципліни — історію літератури, теорію літератури і літературну критику».

5.Українська культура у світовому контексті

Кожна з більш ніж двох тисяч національних культур, що існують у світі, має свою специфіку, яка і робить її неповторною й унікальною. Ця своєрідність виникає на основі впливу геогра­фічного чинника, особливостей історичного шляху народу, вза­ємодії з іншими етнокультурами.

У будь-якій національній культурі основоположною і базисною є народна культура. Потім на її основі поступово формуються про­фесійні наука, література, мистецтво. Унаслідок труднощів істо­ричного шляху України (монголо-татарське завоювання в XIIIст., польсько-литовська експансія в XIV-XVIct., залежність від Ро­сійської та Австро-Угорської імперій у ХІХ-ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла визначальну роль. І в XVIст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIIIст., коли верхівка козацької старшини русифікувалася, українське суспільство розвивалося значною мі­рою без повноцінної національної культурної еліти. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися низи су­спільства. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фоль­клор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності й ко­лориту. Особливо яскраво це виявилося в народних думах, піс­нях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сягають до куль­тури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI-XVIIct., і культурне відродження в XIXст. У той же час відчутні й негативні наслідки такого характеру розвитку україн­ської національної культури. Протягом тривалого часу багато та­лановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім поки­дали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською, іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері при­родничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній.

Разом із тим, самобутня і старовинна система освіти, яка до­сягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично су­цільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орі­єнтованість на провідні центри Європи, зокрема на Візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти в добу Козаччини завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозь­кій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна під­тримка культури рядом визначних державників —К. Острозьким, П. Конашевичем-Сагайдачним, І. Мазепою та ін.—усе це дозво­лило піднести українську культуру до рівня світового явища, ство­рити низку класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, мистецтва, досягти значних успіхів у науці.

Відомий дослідник української культури І. Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвер­тість світу, відсутність ксенофобії (неприйнятті чужого) і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть української культури, потрібно відзначити і те, що сама система цінностей цієї культури в період її активного розвитку (XVII-XIXct.) була досить специфічною. Ба­гатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Г. Ско­вороди, Ф. Прокоповича, П. Куліша. У своїх філософських творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування. На відміну від філософської думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур'я мислилося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, за допомогою зусиль освічених монархів і соціального експериментування, українські мислителі закликають до іншого. «Споріднена праця» і самопізнання, сво­бода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обме­ження життєвих потреб, надання переваги духовному над мате­ріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі. Сьогодні такі підходи набувають особливого значення для всього людства.

У Посланні Президента України до Верховної Ради України від 22 лютого 2000р. висловлена така думка: «Загальносвітові тен­денції і власний досвід підводять до принципового висновку: ін­дустріальний, промисловий та економічний поступ значно більше залежить від духовної, культурної складової, ніж від суто техніч­них нововведень». Майбутнє незалежної України тісно пов'язане з розвитком гуманітарної сфери, продовженням національних культурних традицій.

6.Один із найвідоміших письменників

та літературознавців України

Володимир Даниленко — один із найвідоміших письменників та літературознавців України — відвідав «Literatur Cafe» у Чер­нівцях. Якщо хтось уявляє сучасного українського письменника як інтелектуала, який створює нові естетики,— то цей образ від­повідає образу Володимира Даниленка. Окрім власної літератур­ної творчості, пан Володимир досліджує сучасну українську лі­тературу, розмірковує над питаннями популяризації її у світі та працює над практичним рекламуванням українських авторів. За його ініціативою були створені літературні конкурси «Золо­тий бабай» та «Коронація слова», укладені антології української літератури. Теперішній проект Даниленка — антологія місцевих літератур, що складатиметься з 25-ти томів і стане певним зрі­зом усього найкращого, написаного в період української Неза­лежності. Буковинський том цієї монументальної праці укладає кандидат філологічних наук, викладач кафедри української лі­тератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Ніна Козачук, яка й представила Володимира Дани­ленка чернівчанам.

Культурно-мистецький центр «Українська Книга» (м. Чер­нівці, Центральна площа, 10)готовий для співпраці з письменни­ками та зацікавленими людьми, щоб разом розвивати українську літературу та культуру, об'єднувати інтелектуальне середовище міста, краю та цілої країни.

7.Специфічні ознаки фольклору

•  Усна форма творення і побутування.

•  Традиційність.

•  Варіантність.

•  Анонімність.

•  Колективність.

•  Постійні форми.

•  Повторюваність.

•  «Мігруючі» блоки.

•  Простота і ясність стилістики.

•  Чітка послідовність композиції.

•  Переважання дієслівних рим.

8. Фольклор та література

Фольклор:

1. Усна форма побутування.

2. Передбачається безпосередній контакт між тим, хто відтворює текст, і тим, хто цей текст сприймає.

3. Колективний автор, що обумовлює варіативність усної народ­ної творчості й використання традиційної поетики.

4. Історична основа всієї світової художньої культури.

5. Джерело національних художніх традицій. Література:

1. Письмова форма існування.

2. Безпосередній контакт між автором і читачем відсутній (кон­такт опосередкований через твір).

3. Автор —конкретна особа з властивою йому творчою манерою.

4. Виникає на ґрунті міфології та усної народної творчості.

5. Формує світогляд, збагачує духовно.

9.Періодизація української літератури (за історико-хронологічним принципом)

Давня українська література:

•  «Велесова книга» —найдавніша публікація пам'ятки V-IXct., скрижалі буття українського народу в прадавні часи.

•  Українська література періоду Київської Русі.

•  Перекладна література.

• Література XII-XVIIIct.

Нова українська література XIX — початку XXст.:

•  Українська література дошевченківського періоду.

•  Література 40-60років XIX ст. (Шевченківський період).

•  Українська література другої половини XIXст. (70-90 pp.)

•  Українська література кінця XIX — початку XX ст. Новітня українська література (1917 — початок XXIст.):

•  Література за часів Центральної Ради, УНР.

•  Літературний процес 20-х pp. (поступова ліквідація націо­нального відродження України).

•  «Розстріляне відродження» й насаджування ідей соціалістич­ного реалізму. Література в умовах геноциду. Насадження комуністичної ідеології і вульгарної соціології в літературоз­навстві.

•  Література в період війни 1941-1945 pp.

•  Друга хвиля еміграції.

•  Українська література післявоєнного періоду.

•  Література в період відродження 60-х років. Самвидавівська література. Нью-Йоркська група в діаспорі.

•  Літературний процес 70-80pp. в умовах ідеологічного за­силля, репресій, форсованої русифікації.

•  Українська література в період розпаду СРСР і утвердження національної і державної незалежності України.

•  Література на сучасному етапі.

10. Давня українська література —від часів Київської Русі до XVHI ст.

Літературні форми періоду Київської Русі:

•  Фольклор.

•  Писемна література.